Солдати ніколи не розпочинають воєн
15 лютого 2005 року виповнюється 16 років з дня виведення Обмеженого контингенту радянських військ з Афганістану.
Інколи доводиться чути запитання: за яку, власне, ідею ви там воювали?
Що ж, якщо іноді й не було ідеї, то воювали тому, що є таке коротке і святе для військової людини слово — НАКАЗ.
Саме за наказом у 1984 році із Кременчука потрапив у Афганістан кременчужанин старший прапорщик Володимир Семенович Лобанов (на доукомплектування замість загиблого командира гранатометного взводу 1490-го полку Кундузької дивізії). Не думав і не гадав, що за три роки до пенсії доведеться йому відчути подих смерті в Афганістані. Після першого ж бою був представлений до нагороди. Потім був другий бій, третій... Всього за час перебування в Афганістані старший прапорщик Лобанов брав участь у 32 бойових операціях. Має поранення та контузію. В Асмарі, під Джалалабадом, йому пощастило вийти живим, коли з роти лишилося всього 11 чоловік і жодного патрона. У Багланах його рота взяла центральну частину міста, котру не могли відбити у душманів протягом 9 років, ще з часів Дауда.
Навесні 1986 року у районі «соляних дуканів» душмани організували засідку на колону, що поверталася до Кундуза, перевозячи мирне населення. На вузькій гірській частині дороги душмани підпалили першу БМП. Слідом запалали бензовози. Одночасно з обох боків дороги почався дуже щільний обстріл з кулеметів та гранатометів. Почалася паніка серед афганського населення. Ховаючись від вогню, заметушилися жінки та діти. Старший прапорщик Лобанов, який залишився серед живих старшим у званні, перебрав на себе командування обороною колони. Десантувавши піхоту із своїх БМП, дав наказ збирати афганських дітей та жінок і переправляти їх у безпечну зону. Душмани бачили невисокого сивого «шураві-команданте», який керував боєм. Один із пострілів гранатомета влучив у башту БМП, з якої Лобанов командував обороною. Прапорщика викинуло на каміння. Результатом вибуху були контузія та багато легких осколочних поранень. Коли прийшов до тями, пересів на другу БМП і продовжував командувати. Протягом 4 годин старший прапорщик разом із своїм підрозділом забезпечував проходження колони. Та пролунав ще один вибух (БМП потрапила на міну). Лобанов розповідає: «...Побачив вогняний спалах, відчув сильний поштовх, далі знепритомнів. Коли опритомнів — бачу, на мене рухається БМП. Зрозумів — завис на буксирному гаку. Почув крик механіка-водія, чеченця: — Командире, ти живий?» І знову знепритомнів...» Далі як у страшному сні: Лобанов прийшов до тями, усвідомивши, що знаходиться серед мертвих у гелікоптері, куди його помилково поклали як померлого.
За цей подвиг старший прапорщик Лобанов був представлений до звання Героя Радянського Союзу. Але від представлення до нагороди дуже неблизький шлях. Лише через півроку Лобанов дізнається як велику таємницю: прапорщики у рознарядці на присвоєння цього звання не значаться.
За ці два бойові епізоди Батьківщина — Радянський Союз нагородила інтернаціоналіста Лобанова В. С. двома орденами Червоної Зірки. А Батьківщина —Україна за весь його бойовий шлях — пенсією у 360 грн. (до 2004 р. отримував 200 грн.).
Володимир Семенович Лобанов продовжує працювати. З 2000 року є членом партії «Реформи і порядок». Разом з дружиною побудували дім і виховали двох доньок. Бог послав їм саме доньок, бо, либонь, не бажає, щоб іще колись хтось із сім’ї Лобанових воював.
Користуючись нагодою, Володимир Лобанов разом із своїми друзями-однополчанами Борисом Гонзою та Володимиром Синявським вітають всіх ветеранів війни в Афганістані з 16-ю річницею виведення військ і висловлюють щиру солдатську вдячність Почесному громадянину міста Кременчука Володимиру Матіцину за сприяння та допомогу у будівництві найкращого в Україні та СНД (за словами генерала Руслана Аушева) меморіального комплексу «На афганській стежині», спорудженого на честь і живих, і полеглих воїнів-інтернаціоналістів. Його було урочисто відкрито у місті Кременчуці Полтавської області восени 2003 року.
Солдати ніколи не розпочинають воєн — вони на тих війнах гинуть.
Доля радянських солдатів, які воювали в Афганістані, була гіркою, бо навіть у самому Союзі ту війну оголосили неправедною і тому її учасників не шанували у власній Вітчизні.
Іван ГЕЛЕВЕРЯ, ветеран Великої Вітчизняної війни, полковник у відставці.
