Безвідносно одне до одного глава Спеціальної контрольної комісії ВР з питань приватизації Валентина Семенюк і Президент країни Віктор Ющенко висловилися на одну й ту само тему — перспективи деприватизації підприємств «Укррудпрому».
Нагадаю, Валентина Семенюк заявила, що без перегляду результатів роздержавлення ГЗК не обійдеться, бо, піднімаючи ціни у грудні минулого року, останні прагнули насолити суміжникам (металургійним комбінатам). Як наслідок, за словами Президента України Віктора Ющенка, країна недорахувалася півмільйона тонн сталі. А за оцінкою галузевого об’єднання «Металургпром», бюджет втратив лише за тиждень «цінової війни» 109 мільйонів гривень. Це впало в око не випадково, бо проблеми металургійної галузі через структурні особливості економіки стосуються нас усіх. Від їх розв’язання багато в чому залежить, як швидко рухатиметься вперед економіка і зростатиме життєвий рівень громадян. До речі, серед тижня Держкомстат повідомив, що скорочення виробництва в металургійній галузі у січні дещо загальмувалося. Але радіти рано: у добувній галузі, на гачку якої сидять металурги, воно продовжує падати з прискоренням грудня минулого року.
Намір одного з кращих топ-менеджерів країни, генерального директора Інгулецького ГЗК Володимира Півня, підвищити ціни на сировину адекватний постприватизаційному розвитку його підприємства, проте суперечить інтересам внутрішнього ринку. Резони Володимира Півня прийнятні, якщо, по-перше, не згадувати про розмиту приблизно до 37,5 відсотка державну частку акцій унаслідок додаткової емісії. По-друге, якщо заплющити очі на те, що, зрештою, її придбало за 162,9 мільйона гривень ТОВ «Смарт-груп» (підконтрольне доволі відомій російській компанії), завдяки «принадам» приватизаційного законодавства. По-третє, треба забути, що питома вага залізорудного концентрату ІнГЗК на українському ринку зашкалює за монопольне обмеження. По-четверте, якщо не враховувати рентабельність продажів вітчизняних ГЗК, яка торік перевалювала далеко за сто відсотків. У тім числі й на Інгулецькому ГЗК, де торгували з металургійними комбінатами через посередників. Хто б сумнівався в управлінських здібностях Володимира Півня, який спромігся за короткий час технічно переозброїти виробництво, реалізувавши не один інноваційний проект (чого вартий лише введений у дію комплекс магнітно-флотаційного збагачення руди!). Однак можна налічити з добрий десяток аргументів, чому його «дітище» може зачепити деприватизація. Минулого тижня Президент країни Віктор Ющенко адресував їх Донецьку, проте прислухалися і в Кривому Розі, і в Дніпропетровську, і, звісно, у столиці.
Президент влаштував на Донбасі свого роду день відчинених дверей. І всі раптом побачили, що резони держави можуть не збігатися з резонами навіть кращих топ-менеджерів. І що бажання держави розібратися в тому, як приватизували її стратегічні активи, не означає гальмування розвитку промисловості і зазіхання на інтереси великого бізнесу. На заслуги — й поготів. Скасувавши на минулому тижні всі рішення з приватизації «Криворіжсталі», Прем’єр-міністр Юлія Тимошенко підкреслила: нічого особистого. Так було і в Донецьку. Держава запропонувала великому бізнесу взаємовигідне, без «підстави» одне одного, партнерство. На тлі цієї події всі інші просто потьмяніли.
Для довідки: у червні 2004 року Фонд держмайна України вилучив зі статутного фонду державної компанії «Укррудпром» пакети 10 підприємств і виставив їх на продаж. Упродовж липня-серпня приватизовано держпакети акцій Інгулецького, Південного, Північного, Центрального ГЗК, компанії «Суха балка», «Кривбасвибухпрому», Докучаєвського флюсо-доломітового комбінату, Балаклавського, Новотроїцького рудоуправлінь і Криворізького залізорудного комбінату.