11 лютого минуло два роки з часу трагічної загибелі народного депутата України другого і третього скликань ВР, одного із засновників і лідерів депутатського об’єднання «Антимафія» підполковника Анатолія Єрмака. Цього дня на його могилі, що на Байковому кладовищі, було відкрито пам’ятник.
...У червоному граніті на тлі густих паралелей-вітростріл висічено нестримного вершника у леті з бойовим, схожим на гранату, перначем у руці. Під славним прізвищем і роковими цифрами-датами — кілька ледь помітних здалеку і малозрозумілих для простолюду зблизька символів.
Підполковник СБ і парламентарій ВР, правдолюб, світлодух, непідкупний страж справжніх коренів нашого народу — від прадавніх язичеських святинь, «Кам’яної могили», «Велесової книги», козацької Хортиці — до філософії селянської вольниці свого земляка Нестора Махна й потреби очищення сучасного українського політикуму через фільтри депутатського об’єднання «Антимафія».
Земляки із запорізьких степів — з Пологівщини—Гуляйпільщини, називали свого двічі народного депутата (дві каденції у Верховній Раді) степовим батьком і поки що лише їхня грамота (а ми доростімо-доучімось!) дозволяє читати ті символи на єрмаковому камені: семикутну зірку козака-характерника чи «парубоцький соколиний удар».
Схвалену синами та дружиною Анатолія Васильовича ідею пам’ятника, що належить колишнім колегам-офіцерам і активістам Всеукраїнського товариства імені Нестора Махна «Гуляй-поле», вдалося втілити київському скульптору Миколі Білику. На думку людей, які найближче знали А. Єрмака, ці люди зуміли «зарядити» камінь його надривною, до без жалю трудящою, до самознищуванності безкомпромісною і водночас напрочуд доброю натурою депутата-підполковника.
Окрім полковника-депутата Григорія Омельченка, який промовляв слово не так до громади, як до загиблого побратима, на відкриття пам’ятника прийшли колишні і нинішні відомі політики, парламентарії, полковники і генерали спецслужби, чільники Спілки офіцерів України, митці, науковці і журналісти, зі стягами стояли молоді козачата... Як ми, українці, це уміємо робити, над могилою побратима було сказано щирі слова. Чулися серед них і невідомі два роки тому, ще за життя нашого підполковника-депутата, — про помаранчеву революцію. Мовляв, його світлий дух витав над майданом Незалежності як ангел-хранитель.
Того й не питаймо, куди крізь лютневу віхолу так одчайдушно мчить той одухотворений вершник на гранітному коні...
