Важко повірити, що ця жінка, маючи в руках лише монтувалку, завалила величезного полярного вовка. А ще розповідають, як вона врятувала одного комерсанта, який загубив у тайзі валізу з мільйоном. Поки той горював, Надія закинула рушничку на плече й пішла в невідомому напрямку. А через деякий час поставила перед онімілим від радості бізнесменом його безцінну пропажу. Вже за якими такими прикметами змогла знайти ту валізу в дрімучому лісі, тільки їй одній відомо. Взагалі біографія Надії Федорівни Бондаренко цілком гідна стати основою сюжету багатосерійного художнього фільму. Одна із серій, приміром, може розповісти про те,
Як Надія Бондаренко іноземних журналістів вразила
До Якутії Надія Федорівна подалася не від доброго життя. Народилася і виросла вона в селі Весела Гора Луганської області, працювала в рідному колгоспі дояркою. Трудилася багато, а одержувала копійки, на які ніяк не підняти двох дітей. Сина і дочку виховувала без чоловіка, тому покладатися доводилося лише на свої сили. Тридцять років тому поїхала Надія Федорівна на Північ. Спочатку кухарем працювала, потім газівником, пізніше професію геолога освоїла, на алмазній шахті трудилася. Але найяскравіші спогади в неї пов’язані з пікетом «Якуталмаз», де вона була господаркою.
До найближчого населеного пункту від цього пікету — кілометрів триста. Навколо тайга, драговина і болото. Обов’язком Надії Федорівни було зустрічати далекобійників, заправляти їхні машини пальним, годувати водіїв і влаштовувати їх на нічліг. Якось на початку 90-х біля її пікету зупинилося десятків шість вантажних машин. З’ясувалося, це був автопробіг «Фордів». За кермом деяких авто сиділи іноземні журналісти, до того ж жінки. Надія Федорівна була рада гостям, а оскільки завжди виконувала встановлений нею самою статут, то завалила сохатого, насмажила котлет, наварила борщу, поставила на стіл строганину і про сто грамів не забула. Ну а потім, як водиться, лазню затопила. Тайговичка так вразила журналістів, що вони аж двосерійний фільм про неї зняли, який називався «Жінка-легенда». Стрічка вийшла на екрани 1996 року. Ось так стала Надія Бондаренко відомою.
Утім, такі приємні зустрічі були не завжди. У тайгу всякий люд приходив і не завжди з добрими намірами. Доводилося постійно бути насторожі й тримати гвинтівку неподалік. Перестрілок уникнути не вдалося, й одна така закінчилася для Надії Федорівни сумно. На пам’ять про неї вона носить сьогодні кілька металевих пластин на черепі. Слава Богу, залишилася жива.
Як Надія Бондаренко Володимирові Путіну байки розповідала
Північна дружба, кажуть, найміцніша й безкорислива. Наприклад, коли Надія Федорівна знайшла в тайзі валізу з мільйоном в іноземній валюті і повернула власнику, нічого натомість не попросила. І так завжди. Більшість своїх вчинків — лише заради дружби. Адже в тайзі свої закони, і гроші особливої ціни не мають. Цінується інше — готовність прийти на допомогу, чесність і доброта. А Надія Федорівна саме така: себе не пожаліє, а другу допоможе. І подяки не вимагає. А якщо хто і зробить їй подарунок, не відмовляється, бо знає — це від душі. Якось їй подарували квартиру в Москві, іншим разом —дачу на Байкалі. Сьогодні не буває такого дня народження, щоб Надія Федорівна не одержала подарунка від знайомих, друзів, далекобійників. Така вона, північна дружба.
Судячи з розповідей Надії Федорівни, серед її друзів дуже багато високопосадовців і завдяки цьому її запрошують на різні високі прийоми. На одному з них Надія Федорівна познайомилася з Президентом Росії і не стрималася від того, щоб не розповісти йому свої тайгові байки, пересипаючи їх жартами та примовками у своєму стилі. Повірив чи не повірив Володимир Путін її історіям, але сміявся від душі.
Як Надія Бондаренко на свою пенсію дорогу будує
Коли Надія Федорівна повернулася до рідної Веселої Гори, насамперед купила собі будинок. А потім, дивлячись, як старі по вибоїнах важкі візки тягнуть, а дітвора з велосипедів падає, замислилася: а чи не побудувати дорогу? У бюджеті селищної ради на це грошей немає, а заможних спонсорів на селі знайти складно. Полічила свої заощадження, додала пенсію — виходить. Адже пенсія в неї північна та ще дивіденди «Якуталмазу». Ці кошти вона і внесла в будівництво дороги, що пролягає попід її хатою. Невгамовна жінка навіть стала неформальним керівником будівництва, показуючи водіям, куди висипати шлак. Сама ініціювала будівництво і тепер не може все залишити без контролю. Шляховики за це не ображаються. Ділова жінка...
Чому Надія Бондаренко не носить алмази
Єдина її коштовність — сережки з алмазами, котрі на 60-річчя їй подарував генеральний директор «Якуталмазу». А взагалі «скельця» для неї жодної ваги не мають. Вона їх добувала і знає, що під землею вони просто камені. Це потім уже, після обробки, камінчики коштують великих грошей. Та й навіщо Надії Федорівні ця коштовність, якщо вона сама — діамант?
Луганськ.
