Завдяки вмілому господарюванню в Старовижівському держлісгоспі щорічний приріст деревини втричі перевищує обсяги рубок

Господаря видно по оселі


У ліс завжди ходжу із задоволенням, а взимку — й поготів. Бо нечасто цієї пори випадає зустрітися із зеленим другом. Таку добру нагоду волинським журналістам, на їхнє ще літнє прохання, організував прес-секретар обласного управління лісового господарства Валерій Мельник. Він не раз був ініціатором таких журналістських десантів у бори та діброви, після яких у газетах, радіо і на телебаченні з’являлися численні матеріали та передачі про проблеми лісівників Волині, про людей цієї нелегкої професії.
Цього разу шлях був неблизький — до поліського райцентру Стара Вижівка. Сто з гаком кілометрів до нього подолали швидко. Можливо, тому, що в «бусику» панувала особлива дружня атмосфера, яка завжди буває там, де разом збираються представники різних мас-медіа. Сніг, ліс, свіже повітря — це ж вищий клас!
Старовижівський держлісгосп одразу порадував змінами. Двоповерховий адмінбудинок підріс ще на один поверх і став схожий на невеличкий палац. На балконах фасаду — дві святкові ялинки. Усередині приміщення теж почуваєшся затишніше й урочистіше, ніж три роки тому, під час перших відвідин. А тут ще й усіх своєю енергією та оптимізмом зарядив директор лісгоспу Петро Сахарук.
— Наш лісгосп — один із наймолодших: у січні йому виповнилося лише 13 років, — вводить нас у курс справи Петро Мойсейович. — До його створення доклав свою руку ще тоді, коли працював секретарем райкому партії. До нього ввійшли Дубечнівське лісництво Ратнівського і Старовижівське лісництво Ковельського держлісгоспів, а також лісництва Старовижівського міжгосподарського лісгоспу загальною площею 39,7 тисячі гектарів. Ліси в нас переважно молоді та середньовікові, вони займають 83 відсотки всіх площ, пристигаючі — 13 і стиглі — лише 4 відсотки. Тобто Старовижівському району перспектива, що він не матиме лісу, не загрожує. По м’яколистяних породах років через 15, по сосні — через 20—30 деревина дозріє, і ми зможемо тоді за рік одержувати 40—50 тисяч кубометрів від рубок головного користування. Нині маємо 15,8 тисячі. Тобто перспективи хороші. Найголовніше, що ми садимо лісів більше, ніж рубаємо. Посідаємо перше місце в області з заліснення земель, які вийшли із сільгоспкористування. За два останні роки посадили на них сто гектарів лісу. Кожне лісництво має свій розсадник. Це — його гордість. За рік продали посадкового матеріалу на 40 тисяч гривень.


Ліс на долоні


На відміну від інших держлісгоспів Старовижівський торгує ще й насінням. Будиночок шишкосушарні споруджено в Дубечнівському лісництві сорок років тому. За цей час тут отримано стільки насіння сосни та ялини, що його досить, щоб заліснити 100 тисяч гектарів. Як розповів Федір Лавренюк, який керує лісництвом уже майже чверть століття, за рік вони переробляють понад сто тонн шишок і отримують тонну соснового насіння, а також 50—100 кілограмів ялинового. Для сушіння використовують ті самі шишки. Тож вартість насіннєвого матеріалу тут нижча порівняно з іншими такими підприємствами. Тому його охоче беруть не лише всі лісгоспи Волині, а й Житомирської, Київської, Львівської, Полтавської та Вінницької областей.
Головний лісничий лісгоспу, заслужений лісівник України Михайло Бабій із задоволенням показує нам розсадник, де з-під снігу пробиваються міцні молоденькі річні сосонки, якими вже цієї весни заліснять десятки гектарів.


Еліксири життя у шкаралупці


Життя змушує лісівників шукати приробітку. Навіть для того, щоб вирощувати ліс. Адже державних асигнувань і на цю їхню найголовнішу справу не вистачає. Найбільший заробок, звичайно, отримують від продажу деревини. Щоб наростити прибутки, значну частину її Старовижівський держлісгосп переробляє на обрізну дошку. Цього року на підприємстві планують звести сушарню, що дасть змогу майже на третину підняти рентабельність виробництва. Вагомий внесок у загальну скарбничку робить і консервний цех, де цього року переробили на повидло 230 тонн закуплених у населення яблук. Щоб мати власну сировину, в урочищі Сологубівка лісівники заклали півтора гектара яблуневого саду. У перспективі планують мати також плантації малини й чорної смородини.
— Наші люди їздять збирати ягоди до Польщі, то чому вони не можуть заробляти гроші на такій само роботі в нас? — запитує директор лісгоспу Петро Сахарук. — Колись у селах Рудня, Кукуріки, Смоляри, Галина Воля населення вирощувало до тисячі тонн полуниць. Їх купували переробні підприємства багатьох областей України й сусідньої Білорусі. Потім не стало збуту, і справа, яка давала місцевим селянам можливість непогано заробляти, занепала. Хочемо відродити в людей інтерес до вирощування полуниць. Для цього нам потрібно реконструювати консервний цех. Нині шукаємо інвестора, який уклав би кошти в його розвиток.
Нещодавно лісгосп зайнявся й рибництвом. В орендованому озері Острівному, водне дзеркало якого — 38 гектарів, вирощує білих амурів, товстолобиків, коропів. Уже перший рік показав вигідність цієї справи. Не зайвим є і бджільництво. В 2004 році пасіку збільшили на 25 сімей. Працюють також млин, свиноферма. Торік лісгосп продав своїм працівникам за невисокими цінами сто поросят.
Предмет особливої гордості директора лісгоспу —перепелина ферма. Майже тисячу цих невеличких птахів утримують тут. Кожна із 360 самочок щодня несе по яєчку. Це справжні еліксири здоров’я у шкаралупці. Перепелині яйця зміцнюють імунітет, виводять з організму радіонукліди, нормалізують мікрофлору шлунка, стимулюють кровотворення, відновлюють статеву потенцію, пригнічують алергічні реакції, сприяють оздоровленню і стабілізації роботи серця, печінки, нирок, підшлункової та передміхурової залоз.


Довіра — теж стимул


Ще один сюрприз чекав на нас на озері Пісочному, де просто неба відбулася прес-конференція начальника обласного управління лісового господарства, заслуженого лісівника України Богдана Колісника.
— Значна частина населення Полісся живе тільки за рахунок лісів, — підкреслив Богдан Іванович. — Це робота в лісництвах, збирання грибів, ягід, заготівля сіна, дров. Звідси й така зацікавленість: а як там справи в лісі, чи вистачить його, чи не знищимо, як зробили колись у XVІІІ—XІX століттях? Нам потрібно формувати довіру населення до лісівників. Саме тому хочемо створити при управлінні громадську організацію, яка б разом із нами працювала над проблемами захисту лісів від самовільних рубок і браконьєрів, збереження і примноження лісових багатств. Ми не прагнемо бути поза критикою, поза увагою, але хочемо, щоб нам урешті-решт повірили, щоб населення області з більшою увагою та симпатією ставилося до людей, які працюють у лісі.

Волинська область.