Дмитрик не вирізнявся дисциплінованістю і старанністю в навчанні — в одному класі сидів два роки. Але до школи ходив не без задоволення. Клас його не відторгав за іноді погану поведінку на уроках і перервах. Хто не пустував у школі! Втім, авторитетна класна керівничка нікому не дозволяла сваволити. Та й діти всіляко підтримували репутацію сильного класу — в ньому навчалися дочка директора і син «классухи».
Тринадцятирічний Дмитро любив майструвати з дерева потрібні в побуті речі. Подобалося йому виконувати доручення, він їх буквально випрошував. Життєрадісний хлопчина легко почувався в компаніях, був щирий і відкритий. Ріс він без батька, якого замінив брат матері. Родина в селі шановна, працьовита. Мати, з розповідей класної керівнички, часто приходила до школи, контролювала сина.
«Хлопчик завжди був доглянутий, акуратний, чуйний», — кажуть у селі про Дмитрика.
...Іру, десятирічну скривджену долею дівчинку, мати покинула, коли вона була ще зовсім малям. Росла серед однолітків, але вочевидь відставала від них у розумовому розвитку. Проте до школи пішла і навчалася в звичайному класі. Учителі, зрозуміло, працювали з інвалідом дитинства за індивідуальною програмою.
Та була Іра занадто довірливою. «Могла зі старшими піти, виконати будь-яке прохання часом нахабних хлопчиськів», — розповідає директор школи.
На новорічному святі Дмитрик був у шикарному костюмі графа Дракули. «Роль вибрав із запропонованих сам, текст сумлінно визубрив».
Іра теж справила враження чудовим вбранням, пошитим улюбленою бабусею і тіткою, дружиною татового брата: вони дуже опікувалися дівчинкою. На відміну від матері, яка жила в селі і жодного разу не подарувала рідній доньці ані доброго слова, ані цукерки. Через два тижні після новорічного балу Іра опівдні пішла на ставок кататися на каретці (дошка на ковзанах). Напередодні її виготовив і подарував сусідці Дмитрик.
Слухняна Іра завжди поверталася додому до сутінок. Тієї неділі вона не прийшла ні опівночі, ні вранці. Її шукали батько, рідні, односільчани, вчителі і старшокласники. Марно. Пошуки відновилися за участю представників районного начальства і міліції. В одному із занедбаних будинків сільський голова знайшов тіло Іри, загорнуте в ганчірки. Незабаром село гуло: дівчинку задушили. А перед цим її, довірливу, намагалися нібито згвалтувати.
Фраза бабусі четвертокласниці: «Дмитрик якось обмовився, що Іра не подякувала за каретку, вона ще отримає» — вивела на слід підозрюваного.
Дмитрик на першому допиті нібито зізнався у вчиненому. Подробиці знає тільки слідчий, який нікому нічого не повідомляє. Хлопець спочатку поводився спокійно (знав, що як неповнолітнього до кримінальної відповідальності його не притягатимуть). Останнім часом помітно нервується, не спить, не їсть. Воно і зрозуміло: підліток шокований, спілкується тільки з міліцією і мамою. Слізно проситься додому. І, як мені вдалося довідатися, змінює показання, називаючи нових і нових свідків та співучасників...
Так у поле зору сищиків потрапив учень ПТУ, односільчанин з неблагополучної родини. Працює тяжко тільки мати, батько безпробудно п’є, старший брат — під соціальною і психологічною опікою.
Його підозрюють у злочині цілком виправдано: бо розповів, що в день убивства інваліда дитинства він дивився передачу по телевізору. З’ясувалося, що в зазначений час ту програму не транслювали. До того ж у будинку тоді не було електрики. І ще: старший брат у перший день пошуків убитої був у занедбаному будинку, але, як пізніше пояснив, до кімнати, де знайшли тіло, не заходив. Чому? Чи не змовилися брати? Це з’ясовувати слідству.
— Усі, хто знає Дмитрика (а в селі близько 900 жителів), не вірять у його причетність до злочину, — казали мені начальник РВНО і директор школи.
Вони, як і більшість односільчан, були шоковані, довідавшись про те, що сталося. І припускають, що хлопчик узяв на себе чиюсь провину...
Ізюмський район
Харківської області.
