Минулий рік на Дніпропетровщині було оголошено роком сільської медицини. Час підбивати підсумки. І ось на виїзній нараді обласного управління охорони здоров’я, яка відбулася в Нікополі, дійшли висновку: сільським мешканцям краю нині необхідно якомога активніше пропонувати лікування в так званих денних стаціонарах за наявності на селі амбулаторно-поліклінічних закладів.
Тільки торік в сільській місцевості регіону у традиційних стаціонарах медичної мережі кількість ліжок скоротилася ще на 2145 штук. Отож справді нічого не залишається, як запрошувати людей одержувати допомогу, якщо так можна сказати, без відриву від власного двору і дому. Тобто щодня зранку приходити до медиків і користуватися їхніми послугами, приймати процедури тощо, а після обіду повертатися додому.
Ніхто не заперечить: цілком ймовірно, що такий варіант не позбавлений сенсу і може влаштувати багатьох селян. Одначе постають запитання. Ось одне з них: чи всім сільчанам за потреби насправді зручно лікуватися винятково на денних стаціонарах? Адже часто-густо навіть елементарні фельдшерсько-акушерські пункти знаходяться в сусідніх і доволі віддалених селах. І наступне: а чи всюди на місцях у такий спосіб спроможні надавати людям пристойну медичну допомогу?
Ці запитання виникають не на порожньому місці. Хоч, мабуть, якраз навпаки — на порожньому. Сьогодні в 698 селах області — в 49 відсотках наявних на Дніпропетровщині — немає жодних медично-лікувальних закладів. А там, де вони є, катастрофічно не вистачає кваліфікованих медиків. Скажімо, фтизіатричні, рентгенологічні, патолого-анатомічні та лабораторні підрозділи на периферії уже наполовину укомплектовано кадрами з немедичною (!) освітою. А лікарів загалом у сільській місцевості регіону бракує нині більш як 900 осіб. У двадцяти амбулаторіях немає жодного дипломованого фахівця, у кожній третій — фахівців провідних спеціалізацій. А більш як у двох десятках ФАПів катма і молодших медичних спеціалістів.
З другого боку, така статистика: якщо ще недавно в сільські лікарні області щороку направляли не менш як по 400 випускників тільки Дніпропетровської медакадемії, то цього року — лише 119. Зате вибуло із села цього року понад 150 лікарів. Через незадовільні житлово-комунальні умови. Житла по селах зараз потребує щонайменше 1400 медпрацівників. Які потенційно готові працевлаштуватися де завгодно, тільки не залишатися в селі. Стверджують, що загалом в Україні на кожні 10 тисяч населення нині припадає майже по 42 медика. Але ось забезпеченість ними 10 тисяч селян на Дніпропетровщині ледь-ледь перевищує відмітку в 20 фахівців. Отже, більш як удвічі нижчу.
Однак винити в усьому цьому лише медицину — язик не повертається. Як і в тому, що на селі нині катастрофічно зростає захворюваність і смертність населення. І вже, уявіть собі, що й сільські діти та молодь не може похвалитися бездоганним здоров’ям...
А все тому насправді, що соціально-побутові тили й принади села насамперед нищівно постраждали від тієї земельно-аграрної реформи, котру так незграбно ми здійснили і здійснюємо досі. Насмілюсь нагадати: в останню чверть попереднього століття саме Дніпропетровщина була піонером і ентузіастом у такій справі, як соціально-економічне відродження сільських населених пунктів. Вони тут будувалися та розвивалися цілими районами. Фактично жодного не обминули зміни, спрямовані на поновлення так званих неперспективних сіл. Іншими словами, в області витрачалися колосальні кошти, щоб людям було зручно й комфортно жити. А що маємо нині?
Сьогодні з 1439 наявних тут сіл майже половина — 706 — не газифікована. В 840 селах — більш як половина — відсутнє водозабезпечення. Шкіл немає в 990 селах — а це 69 відсотків, дитсадків — в 1068 (79 відсотків), майстерень чи пунктів побутового обслуговування вже аж у 1303 — отже, в дев’яти з кожного десятка. Навіть магазинів у 483 селах катма, в 981 — поштових відділень, а в 534 — немає жодного телефону...
Тож медицина в цьому сумному переліку просто не стала винятком, от і все. Мов остання крапля, яка свідчить, що українське село сьогодні потихеньку вимирає.