Президент Віктор Ющенко і Прем’єр-міністр Юлія Тимошенко називають нову кабмінівську команду урядом «народної довіри». Не беремося зараз судити про моральні і ділові якості «нового призову» чи виходити з партійно-фракційного представництва. Проте понад три десятки нових членів уряду і керівників облдержадміністрацій — представники «Нашої України», серед них — 27 народних депутатів України.
А поки що пропонуємо вашій увазі не менш цікавий біографічний зріз нового Кабінету Міністрів України.
Більшість з новопризначених урядовців — уродженці Києва і області. Три посланці до уряду із Дніпропетровщини — прем’єр-міністр, голова СБУ і міністр транспорту. По два нинішні урядовці народилися у Вінницькій області (віце-прем’єр і міністр охорони здоров’я), Житомирській (агропромполітики і закордонних справ), Рівненській (мінкультури та МВС), Черкаській (віце-прем’єр і міноборони). Є й вихідці із близького зарубіжжя — пуп першого віце-прем’єра закопаний у Молдавії, міністра з надзвичайних ситуацій — у Грузії. А ще одного (і це вперше у нашій історії!) — аж за океаном, у США.
За національністю переважна більшість із них — українці, однак є грузин, болгарин з Одещини, єврей з Дніпропетровщини. За віросповіданням — православні християни, знаю точно, що маємо і глибоко віруючого лютеранина.
Чи не найприкметніша ознака нинішніх господарів урядових кабінетів — закордонна освіта (робота) і знання кількох іноземних мов. Наймолодший, Юрій Павленко, гриз другу вищу науку в університеті Північного Лондона, Анатолій Гриценко — в Інституті іноземних мов міноборони США, Роман Зварич — у Колумбійському університеті. Сергій Терьохін викладав у Гарварді, Олег Рибачук збагачував банківську теорію і практику в Греції. Тому, окрім головного дипломата Бориса Тарасюка, якому сам Бог велів бути поліглотом, багато хто з міністрів, заговорившись, може непомітно перейти на англійську, французьку чи іспанську. Підлеглі мають бути готові зрозуміти «боса».
Так само підлеглим слід бути «напоготові» у світських бесідах із начальством, адже чимало серед перших осіб міністерств і відомств мають першу вищу гуманітарну освіту, переважно історичну чи філософську.
Легше главі уряду Юлії Тимошенко. Не знаю, як у неї зі знанням іноземних мов, але дві для спілкування з членами свого Кабміну вона знає досконало — чиновницьку і бізнесову. Її «чиновницький діалект» легко зрозуміють нові-старі урядовці пани Кінах, Пинзеник, Тарасюк, Плачков, Терьохін, Луценко, Гриценко та інші, котрі «пройшли школу» найвищого державного чиновництва й адміністрування. «Чисто конкретно» здатні з півслова зрозуміти главу Кабміну носії міністерських портфелів із числа вчорашніх (хочеться вірити, що вчорашніх!) бізнесовців і банкірів. Міністр охорони довкілля керував «Альфа-банком», міністри транспорту і з надзвичайних ситуацій — відповідно концернами «Орлан» і «Брінкфорд», міністр промполітики — ТОВ «Славутський рубероїдний завод». Віце-президентом міжнародного Чорноморського банку торгівлі та розвитку був наш євроінтеграційний віце-прем’єр.
Із суто журналістської солідарності не можу обійти увагою ще одну, чи не поголовну рису цього складу Кабміну. Бо, певне, у жодному з попередніх урядів не було стільки «любителів балуватися гусячим пером». Себто володіти журналістським і письменницьким словом у доброму розумінні цих термінів. Міністр агропромполітики О. Баранівський свого часу працював кореспондентом «Правди України», міністр з питань сім’ї, дітей та молоді Юрій Павленко — телеведучим компанії «ТV-Табачук», швидкий на образне слово міністр внутрішніх справ Ю. Луценко асоціюється серед нашого брата-журналіста з соціалістичним часописом «Товариш». Голова СБУ О. Турчинов був головним редактором українського відділення інформагентства УНА-прес АПН і нещодавно написав містичний трилер. Збірку «Теорія українського кохання» раніше видав і відомий у журналістських колах М. Томенко, нинішній віце-прем’єр, який очолював комітети з питань преси, свободи слова у столичній міськдержадміністрації, а потім і в парламенті. Міністр оборони
А. Гриценко не лише сам писав аналітичні статті до різних профільних видань, а й має за дружину відому українську журналістку...
Це ми до того, що у новому уряді буде кому не лише рахуватися з різнопозиційною пресою як ознакою демократії, а й — і це не другорядне — уміти провести межу між здоровою критикою на свою адресу і образою, наклепом і не вбачати у принциповому журналістському слові «підкоп під репутацію».
