Володимир Прушківський пройшов афганське пекло. Він не випадково в чорних окулярах. Останнє поранення було особливо тяжке — втратив зір. Не допомогла й операція за кордоном. Колишній воїн не замкнувся у своїй біді. Очолюючи обласне відділення українського Фонду соціального захисту інвалідів, допомагає тим, кого спіткала біда. Удостоєний почесного звання заслуженого працівника соціальної сфери. Разом з керівниками області та представниками громадськості тепло привітав спортсменів, які повернулися з Мельбурна з перемогою. Потиск руки: так тримати, хлопці!
У тому, що збірна команда України впевнено виборола першість на ХХ літніх Дефолімпійських іграх в Австралії (ще й з великим відривом: у нас 20 золотих медалей, а в росіян, які на другому місці, — шість), є і внесок житомирян. Вийшовши до фіналу, наші волейболісти переграли основного суперника — італійців.
У цьому успіху велика заслуга не тільки головного тренера Олександра Краснощокова та його колег, а й Сергія Кутишенка, нині заступника міського голови, а до цього — керівника ТТУ. 1998 року він узяв на роботу в трамвайно-тролейбусне управління групу глухонімих. З’ясувалося, що й працюють вони добре, і в спорті іншим приклад подають. А як багато важить фізичний гарт, Сергій Іванович добре знає: він майстер спорту, в юні роки чимало часу провів на волейбольних майданчиках разом з нинішніми тренерами чемпіонів Дефолімпійських ігор.
Добрі слова сказали й директору Житомирського базового медичного коледжу Віктору Шатилу. Не побоявшись додаткових клопотів, у цьому закладі створили спеціальну групу зубних протезистів для глухонімих, щоб дати їм надійну професію. Четверо олімпійців — студенти коледжу.
Відзначено й заслуги Березівської спецшколи-інтернату для дітей з вадами слуху, з якої в нинішніх чемпіонів почався шлях у самостійне життя і великий спорт.
Колишній афганець Володимир Прушківський так і каже: жити, навіть незважаючи на круті повороти долі, завжди цікаво, коли є мета. А ще — щирі друзі.

Житомир.