Недаремно глава парламенту Володимир Литвин, відкриваючи нову, сьому сесію Верховної Ради, виступив із промовою-засторогою, в якій порівняв нинішній етап новітньої історії з «медовим періодом» у взаєминах Президента, парламенту та уряду.
Першим серйозним іспитом на міцність почуттів стала прем’єріада. Першу половину тижня в парламенті активно тривали зустрічі кандидата на прем’єрство Юлії Тимошенко з депутатами. І під досить мажорний акомпанемент. На деякі фракції та групи «леді Ю» вплинула немов за помахом чарівної палички — її пообіцяли підтримати навіть колишні затяті опоненти. «Регіони України» дозволили своїм депутатам вільне голосування, а екс-президент України, лідер фракції СДПУ(о) Леонід Кравчук навіть сказав, що «в таку жінку можна закохатися». Категорично проти призначення Ю. Тимошенко виступили лише комуністи, назвавши проект програми уряду «декларативним і псевдосоціальним». За всіма прогнозами в голосуванні за призначення «принцеси помаранчевої революції» першою в історії незалежної України жінкою-прем’єром мало зашкалити аж до конституційної більшості. В четвер у парламенті обіцяли влаштувати грандіозне дійство на європейський кшталт — з блискавичним голосуванням за прем’єр-міністра та схваленням урядової Програми дій, підписанням Президентом безпосередньо в сесійній залі указів про призначення всіх міністрів і глав облдержадміністрацій і святковим феєрверком. Однак політичні пристрасті зашкалило.
Ще задовго до інавгурації новообраного глави держави Віктор Пинзеник заявив: у сесійній залі парламенту — 450 кандидатів на прем’єра. Політикам, звісно, завжди притаманні гіперболи, але частка правди в цій нехитрій арифметиці таки є. Адже, окрім прем’єрського крісла, на кону ще стільки портфелів — міністрів, глав держкомітетів, відомств і областей. До того ж, окрім парламентаріїв, на місця в новій владі цілком законно претендує й регіональна еліта. Оскільки попит істотно перевищує пропозицію — вакантних посад значно менше, ніж претендентів на владу, Олександр Волков, щоб задовольнити кадрові апетити всіх творців помаранчевої революції, навіть жартома запропонував Президенту створити ще з десяток додаткових міністерств.
Офіційно відомо було лише те, що у розподілі портфелів беруть участь шість політичних сил — «Наша Україна», БЮТ, СПУ, НАПУ, ПППУ і «Центр». Однак на деяких посадах «зринали» й цілком несподівані імена, які ще місяць тому грали не останні ролі в команді противника. Недарма ж нова влада обіцяла сюрпризи! У цих списках деякі претенденти «мігрували» з одного місця на інше, скажімо, Анатолій Кінах — від першого віце-прем’єра до міністра промисловості. Кандидатуру на посаду глави Полтавської облдержадміністрації, кажуть, змінювали аж п’ять разів.
Відповідальність за зрив прем’єріади з першої спроби переклали на соціалістів. Самі вони пояснювали свій «демарш» тим, що хочуть реально впливати на політику уряду і будувати соціальну, а не ліберальну політику. У всіх варіантах розподілу урядових портфелів прізвища представників СПУ справді фігурували найрідше, а ім’я Олександра Мороза останнім часом взагалі не згадувалося в жодному розкладі. Каменем спотикання між СПУ, «Нашою Україною» та БЮТ називали посаду міністра внутрішніх справ, на яку нібито претендували соціалісти, та крісла кількох глав облдержадміністрацій. Однак не виключено, що на переговорах на Банковій у стінах секретаріату Президента України (колишній адміністрації) за зачиненими дверима йшлося також про значно глибші речі. Про ту само політреформу, конституційні зміни, які зовсім не всі прагнуть втілювати в життя. І, зрештою, серйозні ідеологічні розбіжності між різними політичними силами, які сформували на президентських виборах коаліцію, — передусім у питаннях приватизації, соціальної та зовнішньої політики.
Однак політикам вдалося вгамувати свої амбіції, і вже у п’ятницю Україна побачила обіцяне обличчя нової влади — прозоре і відкрите. Тринадцята українська прем’єріада завершилася напрочуд швидко.
Коли у розпал кадрових пристрастей Юлія Тимошенко зайшла до кабінету Віктора Ющенка, Президент жваво обговорював по телефону ідею створення українського «Ермітажу». Воістину, якщо нова влада так уміє відділити зерно від полови, нам є на що сподіватися.
Цього тижня з відкриттям нової сесії у парламенті стало цілком зрозуміло: до 2006 року, тобто до парламентських виборів, у Верховній Раді не буде ані сталої більшості, ані опозиції. Хоча про своє бажання співпрацювати з новою владою заявили і «Єдина Україна», і «Демократичні ініціативи», і «Демократична Україна», і «Союз», і навіть «Регіони України». Лише комуністи затято позиціонують себе в опозиції, а фракція СДПУ(о) заявила про перехід у «класичну опозицію». Але, за словами Л. Кравчука, ця опозиційність не буде ворожа до нового Президента, за принципом «не заважати».
Психологи кажуть, що навіть коли чоловік і жінка до одруження мали тривалі стосунки, у шлюбі їхні відносини істотно змінюються. У політиці взаємини між гілками влади в умовах наближення наступної виборчої кампанії — і поготів. Тож недарма, говорячи про «медовий період» нової української влади, глава парламенту Володимир Литвин нагадав головну умову для всіх: дотримання хоча й неписаного, але вкрай необхідного кодексу честі.