Виповнюється сорок днів, як не стало міністра транспорту і зв’язку Георгія Кірпи. Його душа, кажуть у народі, серед нас і, мабуть, придивляється і прислухається до того, що кажуть чиновники, які з ним працювали, що пишуть журналісти, друзі й недруги про неординарну особистість, якою справді був колишній міністр. За цей час уже мали б бути якісь нові повідомлення про те, що насправді сталося на дачі покійного міністра в Бортничах у понеділок 27 грудня минулого року, коли знайшли його мертвим. На жаль, якоїсь нової інформації про те, пішов він сам з життя чи йому допомогли, майже не додалося. Якщо не брати до уваги «сенсаційні» куці публікації про те, що його вбив кілер у передбаннику сауни, після чого підкинув пістолет небіжчика, а влада, щоб замести сліди, начебто наказала покійного піддати кремації.
Міліцейські чиновники, працівники Генеральної прокуратури з приводу смерті Георгія Кірпи мовчать й уникають інтерв’ю, посилаючись на те, що слідство триває. Чимало з тих, хто щось знає і міг би (та й повинен!) хоча б дещо сказати й розвіяти всілякі чутки, мовчать, немов у рот води набрали, і чекають офіційних повідомлень. Не дуже відвертим був і голова адміністрації Державної спеціальної служби транспорту генерал-лейтенант Микола Мальков. Він не тільки разом з Георгієм Миколайовичем безпосередньо розв’язував питання подальшої долі п’ятитисячного загону залізничних військ, які нині офіційно іменуються Державною спеціальною службою транспорту, а й разом зі спецвояками зводив автобан Київ—Одеса.
— Колишній міністр транспорту і зв’язку, кажуть, зовсім інакше ставився до залізничних військовиків, аніж це робили його попередники. У чому річ?
— Те, що зробив Георгій Миколайович для залізничних військ, важко переоцінити. Він, по суті, врятував їх, домігшись у минулому році, щоб їх не розформували, а передали Мінтрансу. Уявляєте, що було б, якби п’ять тисяч молодих людей безробітними викинули на вулицю, серед яких 1200 прапорщиків й офіцерів? Він не просто опікувався цими військами, а постійно домагався, щоб вони працювали і дещо самі заробляли для своїх потреб, а не тільки чекали коштів від бюджету. З його допомогою за рік ми вже заробляли п’яту частину необхідних нам коштів. Ми з ним бачили й непогану перспективу для залізничних військ. А батьківська турбота міністра про нас, мабуть, від того, що справжній господарник і керівник, яким ми знали Георгія Кірпу, інакшим не буває. Крім того, він добре знав ці війська, бо за радянських часів молодим служив у них.
— Для всіх вітчизняних військових квартирне питання — проблема номер один. А якою вона є у специфічних військах?
— Така сама. У нас 480 сімей офіцерів і прапорщиків — на квартобліку. З Георгієм Миколайовичем домовились, що протягом 2005—2006 років своїми силами з допомогою держави цю чергу значно скоротимо. 28 грудня ми мали з ним зустрітися й обговорити це питання, а 27-го його не стало...
— Як часто ви з ним чи з його родиною бачилися?
— За весь час разів п’ять зустрічався лише з міністром, і то у справах.
— Чи є якісь новини про версії смерті міністра, ведення слідства?
— Я не уповноважений про це говорити...
— Ви особисто вірите в те, що Георгій Миколайович міг самостійно вкоротити собі віку?
— Ні.