В Україні постійно збільшується кількість дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківської опіки. За даними Державного комітету зі статистики, кількість «державних дітей» становить майже 103,5 тисячі. Щороку матері відмовляються від 2 тисяч новонароджених дітей. Нині 4 тисячі дітей через переповненість будинків малятка перебувають у дитячих лікарнях, їм не можуть оформити статус дитини-сироти.

Незалежно від причин сирітства треба створити всі умови для повноцінного розвитку і виховання таких дітей. Нинішня система інтернатного утримання і виховання «державних дітей» застаріла. Такі країни, як Велика Британія, Голландія, ФРН і Швеція, давно відмовилися від неї: сімейну форму виховання визнано найефективнішою для дітей і менш витратною для держави.
Право на виховання в родині — одне з головних прав дитини — закріплено в основоположних міжнародних документах про права дітей, у Законі України «Про охорону дитинства». Принаймні у трьох програмних указах Президента України приділено увагу маленьким сиротам.
То чому ж у нас тільки 1 відсоток таких дітей виховуються в прийомних родинах і дитячих будинках сімейного типу?
Відповідь проста: немає законодавчої бази, немає єдиної служби, котра відповідала б за забезпечення цієї категорії дітей, відсутня допомога держави у створенні умов для сімейного виховання.
Прийнятий Закон України «Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківської опіки», автором якого є народний депутат Олександр Фельдман, розроблено з метою реально поліпшити соціальний захист і започаткувати реформування системи утримання та виховання «державних дітей».
Закон дає змогу створити умови для поліпшення утримання й виховання в інтернатних установах шляхом скорочення чисельності дітей у кожному з них до 50 осіб.
В основу закону закладено принцип: гроші повинні ходити за дитиною, а не дитина за грошима. Та й державна турбота про дітей-сиріт має бути однакова, якщо змінюється форма їх утримання і виховання. З цією метою запропоновано встановити мінімальні соціальні стандарти на харчування, одяг, взуття, навчальне приладдя, медичне обслуговування тощо.
Документом передбачено бронювання робочих місць і першочергове працевлаштування цих дітей, механізм збереження за ними житлових приміщень і забезпечення житлом, обов’язкове страхування.
Закон розробляла велика група фахівців із профільних міністерств і організацій.


Вл. інф.