Геннадій Руденко — наймолодший голова парламентського комітету у Верховній Раді четвертого скликання. Він не раз ініціював несподівані проекти у природоохоронній сфері. Першим з колишньої більшості добровільно відмовився від посади голови Комітету з питань екологічної політики, природокористування та ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи. Дехто погодився з таким рішенням, але більшість так і не зрозуміла. Про логіку своїх дій — в інтерв’ю «Голосу України».
— Геннадію Борисовичу, які причини такого кроку?
— Відставка за власним бажанням — нормальна практика управління у цивілізованому світі, до якого ми себе відносимо. Якщо прагнеш тільки крісла — то сядеш у нього і розслабишся. А якщо запитуєш себе: «навіщо це треба», то безликим не будеш ніколи. Я ще з 2002 року говорив про дисбаланс сил у парламенті. Тоді на основі підтримки Прем’єр-міністра Януковича сформувалася більшість. Для її ефективної роботи були потрібні парламентські інструменти, якими є керівні пости в комітетах, що мали бути передані представникам тієї більшості. Але цього не сталося — 80 відсотків комітетів опинилося під контролем опозиційних сил. А це — компрометація самого поняття опозиції: її присутність у владі.
Сьогодні до влади прийшла вчорашня опозиція, і щоб не повторювати колишніх помилок, вона має взяти на себе всю повноту відповідальності за майбутні дії. Тому портфелі голів комітетів, за винятком двох — з питань свободи слова та з питань Регламенту — мають бути в руках нової влади.
Мені шкода, що колеги не підтримали мою заяву. Думаю, причина в тому, що досить часто народні депутати не довіряють одне одному навіть у межах фракції. А останнім часом практично у всіх питаннях шукають подвійне дно.
Своїм вчинком я хотів розбудити колег і застерегти їх від помилок минулої більшості.
— А на які саме помилки треба звернути увагу новій владі?
— По-перше, всі законопроекти мають проходити жорстку парламентську цензуру. Сьогодні ми бачимо, що кількість депутатів у багатьох фракціях і групах становить 14—15 чоловік, а комітетів у Верховній Раді — 25! Це свідчить про те, що системна робота фракціями може вестися тільки у разі зменшення кількості комітетів чи зростання планки мінімальної кількості депутатів у фракції до 25. Адже для ефективної діяльності фракція або група повинні делегувати свого представника в кожний комітет.
По-друге, треба поставити питання про явку депутатів на засідання комітетів. Мій досвід показує, що протягом передвиборної кампанії про засідання комітету можна було спокійно говорити: «Всі пішли на фронт». Та й у звичайний час більшість народних обранців не з’являються, але зарплату отримують за роботу в комітетах! Про яку якість законопроектів можна говорити в такому разі?
По-третє, правильним кроком стане секторальна відповідальність, яка передбачає, що певним міністерством та профільним йому комітетом керуватимуть представники однієї політичної сили. Наприклад, якщо Міністерством охорони навколишнього природного середовища керуватиме представник СДПУ(о), то й головою Комітету з екології повинен бути представник цієї сили. Це підвищує ефективність роботи і відновлює відповідальність влади за свої дії. І ніхто тоді не насмілився б заявити, що все так погано, бо нам заважали працювати.
— Але у такому разі можуть бути зловживання та обмежений доступ до інформації...
— Для цього й проводять вибори. Повірте, опозиція контролюватиме кожен крок своїх опонентів і не залишить жодний сумнівний випадок поза увагою. Зловживання були і будуть. Але перевага одностороннього галузевого закріплення в тому, що населення знатиме, хто саме і за що відповідає. У такий спосіб сформуються справді відповідальні політики, чиновники і партії в цілому. А виборець отримає прозору картину політичної карти України, а не перефарбованих політиків, для яких влада — це мета, а не засіб реалізації політичних програм.
— Чи не шкодуєте ви, успішний бізнесмен, що пішли в політику? Які висновки зробили для себе після двох з половиною років депутатства?
— Бізнес мене навчив тому, що якщо хочеш жити у цьому світі — дій. І тоді зможеш, як Мюнхгаузен, витягнути себе за волосся з болота. Мені подобається політика. Екологічна, зокрема. У своїй передвиборній програмі я наголошував на необхідності переходу транспорту на альтернативні види палива. Населення повинно мати право вибору: використовувати бензин чи дизельне паливо, чи стиснений природний газ (метан), що екологічно чистіший і значно дешевший за звичні види палива. Нині вже проведено низку комітетських слухань з цього приводу, розробляють відповідні програми, відбувається обмін досвідом з деякими державами. Плановано розширювати мережу газонаповнювальних станцій по території всієї України.
Головний висновок я для себе засвоїв: не потрібно було давати такий кредит довіри, який був у Леоніда Кучми та в уряду. Загального «одобрямсу» не повинно бути в жодній структурі. Треба висловлювати свої погляди, не боятися провалів та невдач.
— Чи впливали на вашу позицію члени фракції, Віктор Медведчук?
— Так, але без тиску. Я ніколи не дозволю, щоб на мене тиснули. Сьогодні почуваюся доволі незалежним політиком, моя репутація мене завжди хвилює, оскільки це — теж інструмент роботи. Те, що можуть пробачити пересічним громадянам, публічним людям не пробачать ніколи. Звичайно, на засіданнях фракції обговорюють значущі питання, депутати переконують одне одного у своїх поглядах, і після сперечань, аргументів приймають спільні рішення. Цікаво звіряти курс і отримувати поради від Леоніда Кравчука, який, проте, сьогодні більше корегує, аніж генерує нові ідеї. Але я звик покладатися на себе у більшості питань.
— Як ви оцінюєте роль парламенту у президентській кампанії?
— У кожного була своя гра і свої ставки.
— Ви — перший політик, який ввів поняття екологічного бізнесу в Україні. Що це?
— Це — об’єднуюче, консолідуюче поняття. До нього можна віднести і перехід на альтернативні види палива (метан, біогаз), енергозбережні технології, застосування екологічного маркування продукції, утилізацію та переробку сміття, застосування вітрової енергії, торгівлю квотами на шкідливі викиди в рамках Кіотського протоколу тощо. Для бізнесменів — широке поле для інвестицій. Це — вже окрема тема для інтерв’ю.
— Що ви можете віднести до здобутків очолюваного комітету?
— Парламент ратифікував один з наймасштабніших міжнародних документів — Кіотський протокол, прийнято 33 законопроекти та 55 постанов, що стосуються природоохоронної сфери, розглянуто Програму мінімізації наслідків Чорнобильської катастрофи до 2010 року, готуються постанови про незаконний розподіл земель у Пущі-Водиці тощо. Проблемними залишаються питання лісового господарства, мізерні штрафи за забруднення навколишнього середовища. Скажімо, в західних країнах уже давно вигідніше запровадити очисні технології, ніж сплачувати величезні штрафи. У нас — навпаки, вигідно заплатити мізерний штраф. Узагалі, і досягнень, і прорахунків вистачає. А коли іноді мене критикують, але справедливо, з’являється подвійна працездатність, щоб виправити помилки. Курка по зернятку клює, настане час — і роботу можна буде оцінити.
