Переформатування політичних сил коментують:

Віктор НЕБОЖЕНКО, керівник соціологічної служби Інституту стратегічних досліджень НАН України:
— У формуванні більшості велику роль відіграє не лише позиціонування депутатів, а й питання лідерства — хто може очолити більшість, які відносини матиме координатор більшості не лише з Прем’єр-міністром, а й Головою ВР. Мабуть, знову діятимуть кулуарні домовленості заради різних цілей. Або для досягнення компромісу, або за принципом — переможцю дістається все. У парламенті нині розклад сил такий: близько 25% за Ющенка і 25% — класичної опозиції. Посередині 50% депутатів, які можуть бути або Горою, або Болотом.
Новий Кабмін, навіть найгеніальніший, на мою думку, сьогодні на радикальні реформи не піде. Адже хоча реформи потрібні, населення важко сприймає їх. Найімовірніше, діятимуть за принципом «хліба й видовищ» — роздаватимуть видовища, показуватимуть антиолігархічні процеси, арешти, покаяння тощо. Це може тривати аж до 2006 року.
Володимир ПОЛОХАЛО, шеф-редактор журналу «Політична думка»:
— Є кілька сценаріїв формування парламентсько-урядової коаліції. Перший — ідеалістично-романтичний. Коли всі політичні актори переймаються інтересами й очікуваннями суспільства, стратегічним курсом держави, визначеним Президентом, ідеалами революції і відповідно до цього вибудовують уряд. Хтось переходить в опозицію, а решта підтримує курс глави держави. Але в українських умовах це нереально. Допоки немає класичної демократичної влади, передчасним є і класичне розуміння опозиції. Другий сценарій — ситуативно-традиційний. Коли, попри зміну співвідношення політичних сил в Україні, діятиме стара звичаєва практика політикуму, квоти.
Як на мене, буде реалізовано все-таки оптимально-реалістичний сценарій формування парламентсько-урядової коаліції, який врахує співвідношення всіх політичних гравців. А якщо консенсус задовольнятиме лише вузькі групи еліт і не матиме жодного стосунку до суспільства, дистанція між суспільством і владою збережеться.
Володимир ФЕСЕНКО, голова правління Центру прикладних політичних досліджень «Пента»:
— Чи стане новий уряд коаліційним, залежатиме від двох факторів. Насамперед від негативного досвіду минулої коаліції. По-друге, у команди переможців недостатньо сил для формування власної коаліції у ВР. Отже, доведеться йти на союз із частиною центристів, а це потребуватиме певного відходу від принципів, від ідеї оновлення влади тощо. Дуже непросто буде і поєднати принципи коаліційності та єдиної команди в уряді.
Для ефективної роботи нового уряду потрібна підтримка в парламенті. У ВР уже практично сформувалася ситуативна більшість, і основним гравцям — і Президенту, і прем’єру, і Голові ВР, і лідерам багатьох партій — вигідна така ситуація. Всі зберігають за собою простір для маневрів. Але з осені, з наближенням парламентських виборів, ситуація змінюватиметься і з’явиться напівопозиція — не так до Президента, як до нового прем’єра.
Вадим КАРАСЬОВ, директор Інституту глобальних стратегій:
— Прем’єр може стати лідером парламентської більшості лише в тому разі, якщо він матиме депутатський мандат і буде однопартійцем Президента. Однак Президент України запропонував на посаду прем’єра не свого однопартійця, а лідера партії-союзника, яка, може, й зробила великий внесок у перемогу на виборах, але відіграла не вирішальну роль. Тому й виникає внутрішня опозиція у таборі переможця. По-друге, не визначено політичну модель Кабінету Міністрів. У нас досі діяла модель уряду реагуючого типу, характерна для американської системи влади, де уряд є одним із багатьох інститутів влади і будується на балансі лобістських інтересів. Європейська модель передбачає політичну відповідальність. Кабінет Міністрів формує партія, і він є урядом ініціюючого типу, епіцентром політичного курсу. В Україні де-факто уже є багато рис політики європейського типу, однак хто нестиме політичну відповідальність?


Записала Юліана ШЕВЧУК.