кажуть у поліському селі Бутейки, що в Сарненському районі, про Петра Макаренка. Чоловік справно дає лад чималому підсобному господарству, кільком гектарам землі, має коня, іншу живність. Зрештою, цим нікого не здивуєш, бо у селі, щоб прожити, треба трудитись до сьомого поту. Але те, що дається здоровій людині меншими зусиллями, Петрові свого часу коштувало мужності: в 27-річному віці він переніс кілька інфарктів, досі пам’ятає довгі дні в лікарняних палатах, де балансував між життям і смертю. До рідних Бутейок його привезли на ношах...
Однак ані відчаєві, ані хворобі, які міцно вхопилися за нього, Петро Макаренко, від природи енергійний і наполегливий, не дав себе скорити. Коли хвороба трішки відступила, почав шукати різні методики, щоб здолати її. — Деякі експерименти, — признається Петро, — були безрезультатними, інші — й узагалі плачевними. Порятунком стала порада лікаря-кардіолога із Сарн Віктора Кір’янчука. Він переконав мене купити велосипед і задля поліпшення роботи серця їздити на ньому. Спробував — одразу відчув полегшення. На велосипеді я можу мало не цілий день їздити, пробігти ж навіть двісті метрів мені не під силу.
Перші велосипедні маршрути Петра Макаренка були, звісно, не надто довгими. А там узявся й за чималі відстані — з’явився певний азарт.
— Упорався і з маршрутом до Рівного, згодом подався до Києва — встиг за добу, — продовжує Петро. — Ці поїздки і для здоров’я корисні, й дають масу незабутніх вражень.
Чотири роки тому Петро Макаренко поставив власний велосипедний рекорд — здійснив подорож до Москви. Понад тисячу кілометрів здолав за п’ять з половиною діб. Ночував просто неба, за їжу слугували хліб і сало.
Нині Петро Макаренко тимчасово з велосипеда пересів на підводу, бо, як жартує, двоколісник від частих поїздок «зносився» (на ньому чоловік подолав 14 тисяч кілометрів), а на новий коштів ще не назбирав. Тож мрії про нові далекі велосипедні подорожі поки що у планах. До речі, коло захоплень колишнього випускника Київського топографічного технікуму досить широке: крім велосипедних мандрівок, він писав вірші, займався різьбленням та образотворчим мистецтвом. А впродовж останніх десяти років Петро Макаренко по крихті збирає матеріали з історії рідного села: старі фотографії, документи, перекази, спогади старожилів про минуле Бутейок. Як сказав, має чимало документів — на цілу брошуру. От тільки шукає помічника, який би її відповідно до літературних вимог упорядкував.
— Як обзаведусь новим велосипедом, поїду на схід та південь України, — ділиться своїми планами бутейчанин. — Днів за шість до Чорного моря доїду, покупаюся, та й назад додому, бо клопотів по господарству дуже багато — як у кожного селянина.
Світлана ТУБІНА, Олександра ЮРКОВА.
Рівненська область.
