Народний депутат України, патріарх української політики Левко ЛУК’ЯНЕНКО, котрий пройшов тернистий шлях національно-визвольної боротьби, понад двадцять п’ять років ув’язнення і заслання, і нині є активним учасником політичного життя. А віднедавна завдяки законодавчій ініціативі Левка Григоровича у вітчизняній політиці з’явилося нове, ще незбагненне для багатьох поняття — «люстрація». З цього і розпочалася наша розмова з цим неординарним політиком.
— Що ж таке люстрація? Чому раптом зараз про неї заговорили в Україні?
— Ця проблема давня. Люстрація — це спосіб, як не допустити колишніх співробітників КДБ СРСР до державної влади. Після утворення нових незалежних держав на терені колишнього СРСР, звільнення від московської влади країн соціалістичної демократії, у деяких країнах, зокрема, Чехії, Польщі, Литві, було ухвалено закони про люстрацію. Вони заборонили людям, які були пов’язані з радянським КДБ, на п’ять років обіймати державні посади. У деяких державах навіть публікували списки донощиків.
— Пробачте, але вже минає 15 років від розпаду СРСР, відколи перестало діяти КДБ. А нині під поняттям «люстрація» багато хто каже про значно більше — не допустити до влади всіх колишніх можновладців.
— Хоча багато хто так хоче тлумачити це поняття, я в нього вкладаю інший зміст. У моєму законі не йдеться про те, щоб не допускати знову до влади всіх людей, які були при владі за Президента Л. Кучми. Але до нової влади не можна допустити хабарників, крадіїв, корупціонерів, донощиків.
— Як сьогодні можна буде визначити, хто свого часу співробітничав із КДБ СРСР, а хто — ні?
— У своєму законопроекті я пропоную, щоб під час прийому на роботу кожен державний службовець чи обраний депутат у листку обліку кадрів відповідав на запитання, чи служив він або чи мав зв’язки з КДБ СРСР. Якщо людина була пов’язана з КДБ, то вона не може працювати у виконавчих чи представницьких органах влади.
— Однак таких людей, вочевидь, чимало і серед депутатського корпусу, і в оточенні Віктора Ющенка. Чим же вони так небезпечні нині?
— Бо вони діставатимуть із Москви вказівки, як підставити ногу, щоб хтось спіткнувся. Необхідно очистити нову владу і звільнити українську державу від впливу Росії. У законопроекті не йдеться про всіх колишніх працівників КДБ — тим, хто не претендує на державні посади, нічого не загрожуватиме. Але ті, хто хоче працювати у державних органах влади, повинні пройти через такий бар’єр.
— Ви зараз перебуваєте у команді Ющенка. Узгоджували cвій проект закону із Віктором Андрійовичем?
— Ні, це моя власна ініціатива. Але це йому велика допомога.
— Пане Левко, ви були активним політиком і під час здобуття незалежності України, і за нинішньої помаранчевої революції. Які уроки з початку 90-х, на ваш погляд, треба враховувати сьогоднішнім творцям історії?
— Помилкою початку 90-х років було те, що після ухвалення Акта про проголошення Незалежності України Верховна Рада залишилася такою ж самою. А можна було той парламент розпустити і обрати новий склад. Президентові треба було докорінно змінити виконавчу владу, покликавши на посади патріотів демократії людей, які боролися за незалежність України. Але цього не було зроблено. Ще однією помилкою було й те, що коли голова Руху В’ячеслав Чорновіл не пішов на співпрацю з тодішнім Президентом України Леонідом Кравчуком, коли той запропонував таку співпрацю. Тоді, може, влада формувалася б на паритетних засадах, і демократи принаймні частково опинилися б на ключових посадах. Але тоді наше суспільство, як і Верховна Рада, не були готові до рішучих дій.
— Ви — революціонер із величезним стажем. Але у будь-яких революціях завжди є зворотна сторона медалі. Позаяк руйнувати легше ніж будувати, і люди, які творять революцію, згодом, як правило, виявляються нездатними до практичних дій. Які є загрози, на ваш погляд, перед новим Президентом і урядом?
— Події, що нині відбулися в Україні, можна назвати революцією дуже умовно. Революція — це коли народ сам вибухає, бере зброю і стріляє. За теорією політичної боротьби, революція обов’язково змітає стару владу, державну машину і встановлює нову. А ми діяли парламентськими методами, і революційність полягає лише в тому, що люди хочуть швидких змін. І є небезпека, що глибинних змін не відбудеться. Я зустрічався з людьми в багатьох регіонах України. І, зокрема, в Кременчуці мені сказали: «Чому так радієте з цієї помаранчевої революції? Гляньте: ті самі люди були за Кравчука, за Кучми, а зараз вони одягли помаранчеві стрічки і вже з вами. І знову нами керуватимуть». Ось у чому є величезна небезпека.
Революція справді зробила з народу націю. За Конституцією саме народ є носієм суверенітету і державної влади в Україні. І саме народ тепер найвищий суддя, а Ющенко — просто найвищий службовець. Якщо Ющенко діятиме не так, як потрібно, люди знову вийдуть на Майдан. А тому при доборі кадрів повинні бути вироблені три критерії — патріотизм, професіоналізм і відокремлення влади від бізнесу. Якщо Ющенко цього не зробить, через півроку ми матимемо те саме, що було за Кучми, і будемо змушені організовувати протестні акції. Слава Богу, тепер після факту формування української нації це робити буде неважко.
— Якщо так і станеться, ви перейдете в опозицію до Ющенка?
— Я служу Україні, а не Ющенку. І мільйони людей вийшли на вулиці не просто за Ющенка, а за нову Україну, за припинення руйнації нашої держави.
— Ви не претендуватимете на якісь посади в новому уряді?
— Ні. Спочатку я ходив із Ющенком на трибуну на Майдані, а потім побачив, що довколо нього хочуть стояти люди, які прагнуть стати міністрами чи ще кимось, і перестав там з’являтися. Але продовжую працювати на користь Україні.
