Ти пізно звернувся, Сергію

Наркомани обожнюють сонце. Їм після дози особливо комфортно під теплими променями. А Сергія під ними морозило.

— Це кінець, я розумію. Ви не заспокоюйте мене, не жалійте. Сам винен — не зупинився вчасно. Чи думав про такий фінал? Чесно скажу: ні! Хлопці переконували, що в будь-який момент можна зіскочити з голки. З’ясувалося, не можна. До докторів пізно звернувся, все сподівався на свою силу волі...
Лікарі криворізького наркодиспансера не приховували — Сергію залишилося жити два-три тижні: «Органи уражені, почалися необоротні процеси».
Історія приреченого наркомана зі стажем банальна до сліз...
...У його школу свого часу занадився циган — збувальник травички. Неконтрольований дорослими Сергій, безробітні батьки якого були зайняті пошуком хліба, спочатку спробував її. Потім приохотився, але колишнього кайфу від сигарет не відчував. На «колеса» циган перевів хитрістю: давав у борг. Мовляв, не сподобається — відчеплюся. Знав, гад, що сподобається зілля...
...Згадали ми про бідолаху під час рейду «Урок», проведеного працівниками міліції і соціальною службою для молоді. Того дня затримали кількох підлітків-токсикоманів, кишені яких були набиті клеєм і поліетиленовими пакетами. Ось вони — завтрашні клієнти наркоділків, що наживаються на здоров’ї одноплемінників. І бідних, і багатих.
«У моїй компанії всі так роблять». «Я хочу видаватися старше і крутіше». «Тільки сильні і сміливі вживають наркотики. Я хочу бути таким».
Стадний інстинкт — страшна сила. Цікавість, інтерес, острах не упасти в очах однолітків, бажання привернути до себе увагу, наслідувати кумирів — усе це штовхає до дерева, де росте заборонений плід.
«Наркотики допомагають уникнути проблем», — друга причина, що її називають хворі.
Насправді саме це зілля стає основною проблемою, що породжує всі інші.
З листа 15-річної Христини з Феодосії: «Прокинувшись уночі, я відчула, що потрапила в залежність від наркотиків. Мене то трясло від холоду, то зненацька кидало в жар, я обливалася потом... Була неділя. Грошей на героїн бракувало. Я вийшла на вулицю, знайшла одного типа і віддалася йому в машині... Потім пішла до ванної за шприцом...»
Боязнь фізичних страждань породжує лише одне бажання — будь-якою ціною дістати дозу. Запитання, де взяти грошей, постає щоразу, коли витрачають «останні».
«Хочеться спробувати все». «Моє життя. Що хочу, те і роблю». Кому не відома така позиція?
Уже після першого вживання наркотичної отрути нічого іншого пробувати не хочеться. З поступовим розладом здоров’я думка починає працювати в одному напрямі — де взяти зілля, щоб зняти синдром «ломки», дожити до наступного вживання дози.
Стосовно переконання «моє життя, що хочу, те і роблю»... Якщо оточення страждає від чиєїсь пристрасті до наркотиків — це вже не може бути особистою справою. Якщо скоюють грабежі, крадіжки, убивства, «сідають» на голку чергові жертви, проливають сльози матері — це вже не особиста справа!
Співробітники ДБНОН МВС України в 2004 році виявили 125 480 осіб, що вживають наркотики. Розкрито 62,9 тисячі злочинів, пов’язаних з незаконним обігом наркотиків. Порівняно з позаминулим роком ця цифра збільшилася на 17 відсотків.
На думку фахівців, підліток «сідає» на голку внаслідок конфлікту з дорослими, через проблеми у родині, у колективі. Він шукає джерело позитивних емоцій. Йому хочеться бути значущим в очах оточуючих. Ось тут і з’являються «цигани-травники» з «ліками проти недуги». Ті, хто підштовхує слабовільних у наркотичну безодню, добре знають дитячу психологію. Викликаючи підлітка на щиру бесіду, вони спочатку пропонують безплатно «відключитися від проблем». Потім, коли отруєний організм уже не чинить опору і механізм самознищення запущено, шкідлива звичка починає працювати на чиюсь кишеню. Торік в Україні майже 900 осіб притягнуто до кримінальної відповідальності за втягування неповнолітніх у «систему».
Отже, одна з основних причин наркоманії — душевний вакуум.
Людині, а тим паче молодій, властиво шукати своє місце в житті. Але не завжди надії справджуються, не завжди виходить усе з першого разу. У когось розчарування і розпач спалюють бажання пошуку. Отут якраз і розвіюється міф про те, що лише сильні вживають наркотики. Наркотики —доля слабких, нездатних протистояти труднощам і спокусам, бути далекозорими і розуміти всю безглуздість, трагічність ситуації.
Що ж робити?
Заповнювати порожнечу в душі. Не ігнорувати хворого, не давити на психіку, поважати його думку і бути йому другом. А ще не проходити повз дітей с сигаретою, помічати шприци в квартирі й під’їзді, не розмірковувати тупо: «Треба вирішувати проблему», а розв’язувати її. І не тільки працівникам міліції, а кожному у міру своїх можливостей.
Під час рейду ми познайомилися з «мамочкою» із Закарпаття, що годує немовля... маковим молоком. Воно відгонило бражкою... П’ятнадцятирічне дівча приїхало у столицю з сестричкою (з благословіння батьків) жебрати. Як ви гадаєте, шкільне начальство забило на сполох, а місцева влада сполохалася?.. Лише міліції, схоже, та соціальним працівникам і потрібні співвітчизники, що переступили межу. Їх не стане менше за такого ставлення оточуючих до лиха, зовсім не чужого нам лиха...
...А знаєте, що сказав криворіжець Сергій, прощаючися з журналістами?
— Нас вважають хворими, а ставляться, як до злочинців. Хворим допомагають, злочинців засуджують, залишаючи сам на сам із хворобою. Це я відчув під час спілкування зі знайомими, після чого звернувся до лікарів...
Пізно звернувся, Сергію.

Марина КОТЕНКО, співробітник прес-служби Департаменту з боротьби з незаконним обігом наркотиків МВС України;