Теніс. Стало вже неприємною традицією проводити звітно-виборні конференції національних федерацій неодмінно під супровід судових процесів. Наша газета вже інформувала про ситуацію з виборами президента Української федерації гімнастики, зверхника обласного осередку футболу Львівщини. І от тепер лиха доля не оминула також Федерацію тенісу України.
Ми якось уже звикли до речових базарів на територіях спортивних споруд. Але такого, який виник у конференц-залі Держкомспорту України минулої суботи (29 січня), треба ще пошукати. Група делегатів і запрошених, до якої входили представники Донецької, а також частково Харківської та Дніпропетровської областей, із самого початку намагалися вносити напруженість у роботу зібрання.
Диригувала процесом Альона Свєтова — директор донецького тенісного клубу «Вікорт». Ця вродлива і напрочуд активна пані весь час голосно коментувала виступи з місця, заважаючи проведенню зібрання.
— Ми не згодні з квотуванням делегатів з правом голосу, — прокоментувала пані Свєтова. — Конференція і вибори не чесні...
Але справжня бомба вибухнула, коли спливло понад чотири години роботи. Після ретельного обговорення вже затвердили новий статут організації. Аж раптом відомий у минулому тенісист, а нині тренер Дмитро Поляков (колишній киянин, потім харків’янин, а тепер дніпропетровець) подав до президії постанову Печерського суду, яка забороняє ... проведення конференції. З’ясувалося, на той час віце-президент ФТУ, харків’янин Валерій Бурко вирішив, що проведення такого заходу, як конференція федерації, нелегітимне, і подав позов. І його, нібито, задовольнили. Документ датовано... 26 січня.
Одразу постає кілька запитань: чому судове засідання відбувалося таємно, без представників ФТУ, а його рішення потрапило не одразу до громадської організації, на яку скаржилися, а до сторонніх людей? Чому ті зареєструвалися, знаючи про рішення органу юстиції? Відповіді в залі ніхто не отримав. Хоча суть конфлікту зрозуміла багатьом. Донецька група й ті, хто її підтримує, новим президентом бачить лише свого земляка, підприємця Ігоря Гуменюка, і нікого більше (дуже знайома ситуація).
На шляху до мети «опозиція» зібрала своїх прихильників у Донецьку в грудні минулого року і накреслила плани наступу на ФТУ.
Отож зірка світового тенісу, гордість України, величезний авторитет у царині спорту (а нині ще й успішний бізнесмен), освічена й інтелігентна людина Андрій Медведєв для донеччан та їхніх соратників, з’ясовується, не та постать, яка гідна посади президента ФТУ.
Далі події розгорталися так: головуючий на конференції заступник генерального секретаря ФТУ (він ще й генеральний секретар Національного олімпійського комітету України) Володимир Геращенко, заручившися підтримкою 78 делегатів (представників переважної більшості регіонів країни) зі 115 зареєстрованих (37 залишили приміщення), оголосив про продовження роботи конференції.
До речі, Володимир Володимирович поводився дуже толерантно і кваліфіковано. З усіх сил він намагався повести роботу в конструктивному руслі. Зрештою 77 голосами «за» (жодного «проти») новим президентом ФТУ обрали Андрія Медведєва. Андрій Олегович, подякувавши присутнім за довіру, запропонував свою команду керівників. На посади перших віце-президентів —Германа Беньямінова (Київ) та вже знайомого нам Ігоря Гуменюка, віце-президентів — Сергія Лашкула, Андрія Андрієвського (обоє — Київ), Вадима Шульмана (Дніпропетровськ), Дмитра Семенова (Одеса), генерального секретаря Володимира Геращенка.
І тут делегати виявили одностайність, проголосувавши за подані кандидатури списком.
Одразу після події Андрій МедведЄв дав ексклюзивне інтерв’ю кореспондентові «Голосу України».
— Навіть і не уявляв собі, що буде така жорстка конкуренція і ажіотаж навколо виборів. Зізнаюся, враження не з приємних. Поки не зустрінуся і не переговорю з Ігорем Миколайовичем Гуменюком і Вадимом Маратовичем Шульманом, переможцем до кінця себе не вважатиму. Хотілося б побачити цих людей у складі федерації. Вони вже встигли зробити дуже багато для українського тенісу. Але мають величезний потенціал, щоб зробити ще більше. Як на мене, окрім ділового досвіду, який мають, можна ще й федерацію використати для розвитку тенісу взагалі, зокрема дитячого та любительського. Дуже сподіваюся на їхню підтримку і згоду. Лише за таких умов можна відсвяткувати перемогу, засукати рукави і заходитися працювати.
— А якщо вони відмовляться?
— Треба буде зважати на їхню думку. Можливо, вони забажають створити власну асоціацію, об’єднання тощо. І діяти паралельно з ФТУ. Але, кажу щиро, дуже не хотілося б, щоб так сталося. Адже вся країна сьогодні стала на шлях об’єднання. Тому дуже дивно, що в такій галузі, як теніс, є певні недомовки, що люди налаштовані від’єднатися і створювати щось власне.
— До паралельних об’єднань ставлення НОК і Держкомспорту досить конкретне: вони не мають права представляти державу на міжнародному рівні...
— Не забувайте, що ми живемо в Україні, де ще не до кінця верховенствує закон. Є безліч варіантів оминути його і створювати різні асоціації, ліги, фонди. Було б бажання... Та, повторюю, дуже хотілося, щоб досвід, вміння, авторитет цих людей не розпорошувалися марно, а прислужилися б ФТУ, національному тенісу. Справу треба дуже любити. І затямити собі, що федерація — організація громадська. Грошей тут не заробиш. Це, як відомо, робиться в інших місцях...
— А якщо розкол, на жаль, станеться?..
— Навіть і думати про таке не хочеться. Втім, у разі утворення якихось нових структур, сподіватимемося, що їхні керівники дозволять своїм спортсменам виступати за збірні України в міжнародних змаганнях, зокрема, в Кубку Девіса і Кубку федерацій. А в цих командах мають грати найсильніші.
Ще раз наголошую, мені було дуже неприємно почути все, що казали на мою адресу окремі особи сьогодні. А з другого боку, задоволений, бо більшість мене зрозуміла. І навіть люди з Донецька, Дніпропетровська, з якими говорив наодинці, дізнавшися про мою програму, були здивовані. Казали, якби раніше довідалися, то, можливо, й не виникла б така ситуація.
Найпершим моїм завданням буде створення бюджету ФТУ, визначення чітких напрямів роботи. Найближчими днями вирушу в регіони і радитимуся, як жити далі. Довго не умовлятиму, але використаю всі аргументи, пояснюючи, чому хочу бачити згаданих осіб у нашій команді. Якщо не вдасться, тоді це буде на їхній совісті, і можна буде говорити про конкретний розкол або ні...