З багатьох кінців країни з’їхалися люди під Крути — невеличку станцію на Чернігівщині, щоб вклонитися землі, залитій кров’ю українських студентів і гімназистів. Тут, на місці подвигу героїв Крут, відбулися панахида та жалобний мітинг.
29 січня 2005 року пронизливий холод пробирався крізь шпарини одягу. Військові музиканти намагалися зігрітися «маршем на місці», пристукуючи чобітьми по снігові. Щулилися юні ліцеїсти. Куталися в шарфи модного помаранчевого кольору дівчата. А такого самого холодного дня 87 років тому їхні ровесники задихалися тут від спекоти запеклого бою. Багнети ворога правили бал для страшної «моди» на іншу барву — колір юнацької крові...
— Ми перед ними завжди були в боргу, — сказав Іван Плющ. — Сьогодні легше дивитися їхній Вічності в очі. Волю ми вибороли. Україну відстояли на Майдані. І, може, це найбільша данина, найкраще вшанування пам’яті тих, хто поліг на цьому місці. Ми виконали те, за що вони віддали своє життя. Залишилося небагато: здійснити все, щоб наше життя у вільній Україні було радісне і щасливе...
Серед цього «небагато» треба зберегти і військову міць України. Не для реваншу — для того, щоб ніколи наші сини не змушені були прикривати «горсточкою» Батьківщину від навали переважаючих орд. Українська історія не тільки славна героями. Вона повчальна і недалекоглядними провідниками.
І ще одну невеселу паралель викликало цьогорічне вшанування пам’яті героїв Крут. Минулого року вклонитися символічній могилі приїздив Віктор Ющенко зі своїми однодумцями. Жодна провладна телекамера «не побачила» тоді його присутності, «не почула» щирих схвильованих слів. Від лідера опозиції сахалися, наче від муравйовського багнету, місцеві і столичні чиновники. Було гірко й незручно за цих номенклатурних дядьків. Сьогодні все, зрозуміло, відбулося за іншим сценарієм. Майже в кожному виступі промовці цитували «нашого народного Президента», наче далекий бій під Крутами був усього-на-всього інтер’єром для демонстрації лояльності декого з «Марій-Магдалин» чоловічого роду. Схоже, за звичкою не усвідомлюють: таке «вшанування» не потрібне Президентові Ющенку, це тим паче — святотатство перед пам’яттю хлопців, чий «вічний сон береже тут Україна».
...Дуже хочеться вірити, що ці молоді військові музики, юні ліцеїсти Чернігівського військового ліцею, дівчатка в помаранчевих строях у новій Україні будуть щирішими в помислах, діях, словах. І це також буде даниною пам’яті загиблих за рідну землю героїв.