Зміцнена стабільність, що схожа на крихкий лід

Підсумувати роботу в галузі культури, як і в більшості інших, не можна кількома показниками. Скажімо, з обсягу загального виробництва, продуктивності праці. А щодо прибутковості взагалі марно говорити. Наслідки діяльності цієї галузі — у наших душах і серцях, у впливові на наш духовний стан, оптимізм, настрій, якщо хочете.

Утім, витратність і окупність культурно-мистецьких заходів мають також неабияке значення. Але, звісно, для колективів чи окремих виконавців, що їх проводять. Адже будь-яке культурне дійство потребує свого оформлення, костюмів для учасників тощо. Та буває, що наші культармійці часто-густо змушені ходити з простягнутою рукою: просити, щоб їм підкинули певну суму, принижуватися перед спонсорами, меценатами, різними благодійниками. І це для того, щоб потім повернути борг не лише їм, вражаючи душі й серця...

Отож певні суми і показники і для культури значущі. Цифра, що її названо на розширеній колегії Міністерства культури і мистецтв, підсумовувала творчу, фінансово-господарську діяльність підприємств, установ та організацій за минулий рік. Було підготовлено і прийнято Верховною Радою сім законів України стосовно сфери культури. Всі вони — на вимогу сучасного життя. Бо без них, виявляється, не розширити доступ населення до культурних надбань, не задовольнити його духовні потреби. Не досягти і подальшого розвитку творчого потенціалу нації, національних культури і мистецтва. Так оцінювали на колегії необхідність прийняття законів.

А й справді, хіба не очікуємо результатів від реалізації, приміром, Закону України «Про загальнодержавну програму розвитку національної кіноіндустрії на 2003—2007 роки»? Погодьтеся, багатьом з нас остогидли зарубіжні криваві бойовики, котрі закликають до агресії. Коли врешті-решт запрацюють наші занепалі кіностудії і ми побачимо вітчизняне кіно, своє життя на екрані, а не лише закордонне?

До речі, один з нових законів «Про внесення змін до Закону України «Про охорону культурної спадщини» було нещодавно надруковано в нашій газеті. Допомагатимуть і конче потрібні нормативні акти, котрих з’явилося торік теж чимало.

І про загальногалузеві позитиви. Торік затверджено програму підтримки творчої молоді на 2005—2006 роки. Її спрямування — підтримка молодих митців, нових цікавих ідей і творчих напрямів, подальше зростання ролі мистецької молоді у культурному та громадському житті країни. Що можна додати? Добре, що така програма нарешті з’явилася. Вона конче потрібна. Аби тільки вона не залишилася на папері, а була життєвою, як Державна програма підтримки національних творчих спілок на 2003—2005 роки, виконання якої фактично розпочалося торік. У підсумку — поява нової спілки —хореографічної (голова Мирослав Вантух), котрій одразу надали статус національної. Минулого року відбувся перший Всеукраїнський фестиваль хореографічних колективів. Офіційне визнання набула Асоціація діячів естрадного мистецтва України, яку очолює відомий поет-пісняр Віктор Герасимов.

Не перелічити театральних вистав, концертних програм, виставок, художніх пленерів, конкурсів та фестивалів, котрі торік відбулися. І все-таки серед наймасовіших, найпомітніших були творчі звіти майстрів мистецтв та художніх колективів регіонів. Розпочалися вони, нагадаю, ще 2003 року. Наша газета була інформаційним спонсором. Але сьогодні змушені з прикрістю сказати, що досі не було заключного концерту кращих учасників, не підбито підсумки звітів. Головне — не зроблено висновків: що засвідчили звіти, який рівень культури в регіонах тощо. Зрештою, досвід якої області (ставлення до культури і її розвитку) може слугувати прикладом для інших.

Не є секретом, що підбити підсумки зашкодила президентська передвиборна кампанія. Проте хоч щось сказати про них можна було б на підсумковій колегії міністерства. Та цього не сталося. Про звіти згадало лише кілька промовців. І у прийнятій постанові — жодного слова. Щоправда, виконуючий на той час обов’язки Міністра культури і мистецтв Юрій Богуцький запропонував детально обговорити проблеми кожної «гілочки» культури на окремих спеціальних нарадах. З ним погодилися. Але коли це буде? Невідомо, судячи з усього, ніколи.

Тож редакція має намір сама підбити підсумки, залучивши до цього фахівців. Вважаємо за обов’язок це зробити. З такої всеукраїнської акції необхідно зробити висновки. Адже вона віддзеркалила багато чого зі стану культури в регіонах. А в тому відображенні чимало цікавого, повчального і тривожного.

Чи не найкращою, найпотужнішою була виставка-презентація «Культура України на межі тисячоліть». Відбулася вона на початку листопада в одному з павільйонів Національного комплексу «Експоцентр України». Там було представлено всеосяжну панораму національної української культури, демонструвалися її досягнення за останні роки. Центральні експозиції присвятили Трипільській культурі і 50-річчю Юнеско, під охороною якої перебувають Києво-Печерський національний історико-культурний заповідник, Національний заповідник «Софія Київська», історична частина міста Львова та Херсонес Таврійський.

Подібних виставок у столиці, областях було чимало торік. Але лише подібних... Відбувся минулого року ще один важливий захід. Це Дні культури України в Білорусі. Але про них мало хто знав, не набули вони чомусь всеукраїнського звучання.

Генеральний директор—художній керівник Національного заслуженого ансамблю танцю України ім. П. Вірського Мирослав Вантух обурювався. Торік очолюваний ним колектив дав 72 концерти у переповнених залах США. Глядачі аплодували стоячи. Українське мистецтво поширюється світом, завойовує його. А на нашому телебаченні не почуєш симфонічних творів, не побачиш гарних театральних вистав. Чому?

Мирослав Михайлович, ті, хто виступав на колегії, одностайно вимагали: треба захищатися від заїжджої халтури, розвивати національну культуру. І жалілися, що виживати вітчизняній культурі, на жаль, доводиться завдяки творчому потенціалу й ентузіазму митців, аматорів.

Говорили про брак коштів у навчальних закладах культури на оновлення музичних інструментів. Зокрема, ректор Державної музичної академії Володимир Рожок (на знімку ліворуч) наголошував: у закладі 120 непридатних роялів. Невідкладного ремонту потребує гуртожиток, у якому проживає 1000 обдарованих дітей. Він також зауважив: в Україні геть занепало видання нот.

Звичайно, багато хто говорив на колегії про заробітну платню працівників культури. Вона начебто зростає, що можуть підтвердити певні цифри. Але її рівень завжди був низький. Потрібне різке зростання, яке наблизило б до середнього заробітку в промисловості. А нині зарплата працівників культури вдвічі нижча.

Висновок. Торік галузь культури в Україні почала виходити із стану виживання. Цьому сприяла орієнтація на розширення культурних послуг. Тобто було досягнуто певного зміцнення, стабілізації культури. Але стан ще залишається слабким і крихким, як тонкий лід. А отже, і небезпечним для плідної життєдіяльності й подальшого розвитку цієї галузі.