Нинішній тиждень розвіяв побоювання щонайменше трьох груп вірних виборців Віктора Ющенка. Чи переступить новий Президент через образи і поїде до Росії для вирішення наших енергетичних та інших проблем з московським присмаком? Чи не розпочне президентство з недотримання закладеного в угоді під час створення коаліції «Сила народу» слова про представлення Юлії Тимошенко на прем’єрський пост? Чи не означає сміливість нового українського Президента у Москві його покору перед Європою — не можна бути «вільним і гордим» на всі боки (на Схід і на Захід)?
Москва почула голос українського «новонародженого» ще на бориспільському летовищі. (Образно кажуть, що свої перші несподівані кадрові призначення: в. о. прем’єр-міністра — Ю. Тимошенко, держсекретаря — О. Зінченка, секретаря РНБО — П. Порошенка) новий Президент підписав біля трапа літака. Цей голос видався «старшому братові» схожим швидше не на звичну задушевну мелодію української пісні, а на команду-клич із «бойового гопака». Бо чи не вперше без традиційних порад і підказувань стратегічних партнерів Київ зважився самостійно визначатися з керівником уряду. А тим паче не зовсім зручним для партнера, а то й зовсім незручним, проти якого цей самий партнер ініціював інтерполівський розшук.
Замість звичного для москвичів понуроголового і відчутно підпилого посланця України поряд з господарем Кремля стояв президент якоїсь у міру багатої і сильної держави — на зразок Франції чи Німеччини. Він одразу дав зрозуміти, що прибув не видряпувати з-поміж чиїхось національних інтересів українські, а використовувати дружні стосунки з РФ задля держави Україна. Так, не відмовляємося від участі в ЄЕП і зоні вільної торгівлі, але якщо ця ідея не суперечитиме київським євроінтеграційним інтересам. Так, ми не проти того, щоб Кремль бачив й інших учасників газотранспортного консорціуму, однак з урахуванням у цій долі нашої транзитної ролі. Так, «Одеса—Броди» нехай працює, поки що у реверсі, а затим...
Кажуть, бо сам не бачив, що господар Кремля почувався не таким упевненим, як завше зі своїм «другом Леонідом». Чого вартий вибачливий тон на зразок несподіваної тиради про те, що Москва нічого не робила під час виборчої кампанії в Україні без прохання тодішньої київської влади.
Нелегко судити з крутосхилів Дніпра про гідність поведінки нового Президента за тридев’ять земель у Страсбурзі. По «телеящику» ми чули слова про «верховенство права, права людини, плюралістичну демократію». І про український вибір, який є європейським. Не знаю, як для кого, а для мене важливо, що у Москві та Страсбурзі та сама людина від імені України безсоромно й облудливо не розвертала мене з усією державою «на сто вісімдесят градусів».
На середину тижня отримали дві промовисті реакції на перші кадрові кроки Віктора Андрійовича. Оговтавшись від візиту з берегів Дніпра, російські чільники сказали, що окремої «справи Тимошенко» у них немає, є загальна про хабарництво, у якій проходить кандидат в українські прем’єри. І тут же «тоненько-тоненько» новій нашій владі натякнули — заарештувати можливого главу вашого Кабміну можемо лише за рішенням нашого суду (ще додали б для переконливості: такого самого незалежного, як і вашого). Колишній дзюдоїст В. Путін чітко розуміє, що допустити ще одне «вазарі» (найвищу оцінку суперникові за кидок) він не має права, бо два «вазарі», то вже — «іппон» (перемога суперника).
Друга несподівана для більшості пересічних громадян реакція пролунала з владних печерських пагорбів. Знав, що казав, керівник парламенту Володимир Литвин, багатозначно натякаючи, що не всі із новопризначеної Віктором Ющенком головної трійці погодяться з кадровим вибором Президента. Несподіване антитимошенківське «прозріння» Р. Безсмертного, «безсиле хитання з приводу голосування» деяких із «Сили народу» у такт розмахуванню перед їхніми носами владними портфелями. Усе це дало підстави припуститись «крамольної» думки, що Юлія Володимирівна може набрати необхідну кількість парламентських голосів за рахунок... учорашніх політичних опонентів. І формула «В. Ю. (Віктор Ющенко) + Ю . В. (Юлія Володимирівна) = влада», то вже буде чиясь, а не помаранчевої революції заслуга.
Неспростовна ознака тижня — небачене паломництво «до тіл» найпомітніших осіб, а насамперед лідерів помаранчевої революції. Ні, не «рядові революції» до політичних кумирів за автографами спішать, а, як правило, ті, хто «косить» під таких собі безвинних рядових кучмівського режиму. Невже не розуміють, що «дістати квиточок» на інавгураційний концерт в палаці «Україна» ще не означає залишитися в обоймі керівництва державою з такою самою назвою. Дзвіночок продзвенів з першими призначеннями В. Ющенка, якими він дав зрозуміти «доставалам квиточків», що прагне змінити не лише «старорежимні» кадри, а й природу цілих владних інститутів. Як колись всемогутню абревіатуру КДБ, одним розчерком пера, перекреслено всесилля не менш відомої абревіатури АП — де вони тепер разом з ДУСею... Щоправда, знаємо, де нині місце екс-керівника АП — «головного кризового менеджера». Його партія рішенням політбюро (а не популістськими словами окремих лідерів) заявила про свою опозиційність новій владі.
Чи втримає свою лінію Віктор Андрійович далі, будемо знати до кінця тижня, коли він обіцяє назвати імена віце-прем’єрів та склад нового уряду.
І насамкінець мало не забув про ще одну «політичну» подію — на наші голови, як завжди несподівано, Бог послав сніг. Нехай ця зимова несподіванка виб’є з уст нових керівників «політичний аргумент» про можливий (тьху-тьху) неврожай через нестачу зимової вологи і замете сліди старої влади.