2005-й стане роком нових імен і пісень

Цьому проекту — лише рік. Рік перших обережних кроків, доведення професійності та невпинного пошуку нових облич і голосів. Фактично це і є головна мета телевізійного музичного проекту «Наша пісня» — знайти нових яскравих виконавців, здатних підкорити вітчизняний пісенний Олімп і потіснити нинішніх метрів. А також заохотити поетів і композиторів створювати «гідний національний продукт», відродити популярність і шанування самої української пісні.

Отже, день 27-ий січня місяця 2005 року. Місце —Київ, Національний палац «Україна», сцена. Подія —гала-концерт з нагоди першої річниці проекту «Наша пісня» і творчий підсумок року 2004-го. Кількатисячний зал заповнений шанувальниками української пісні, мови, ідеї — а заразом і всього «нашого». Багатобарвні спалахи й прадавні орнаменти, фантастичні у своїй красі пейзажі й квіти множаться в калейдоскопі п’яти великих і 26 трохи менших екранів. Вони, наче пророче люстерко, віддзеркалюють усе... Що було, що буде. І не тільки...

На відміну від інших подібних телеконцертів тут лунали лише українські пісні. Але ж усі вже якось звикли, що теле- і радіоефір заполонений іномовною продукцією. Вірніше, змирилися з цим. Тільки не народний депутат України та заступник голови Комітету Верховної Ради з питань культури та духовності (також відомий як співаючий ректор, сміливий провокатор і невгамовний практик національного шоу-бізнесу) Михайло Поплавський. Коли він півтора року тому звернувся до керівництва Національної телерадіокомпанії, пропозицію було сприйнято доволі стримано, навіть скептично. Як розповів віце-президент ТРК Євген Каленський, цей, на їхню думку, виправданий скепсис подолало «завзяття та толерантність Михайла Михайловича». Спершу угоду про співпрацю з «Нашою піснею» було підписано лише на рік. Але побоювання, що проект може загубитися серед російськомовних «відповідників», відступило, коли побачили професійний рівень команди, котра його створювала. І остаточно зникли, коли глядачі завалили ТРК листами з подякою за довгоочікувану підтримку рідної пісні. Загалом нарахували близько двадцяти тисяч вдячних епістол. Нині угоду подовжено... на десять років. «І, боюся, цього часу замало», — каже Євген Борисович.

Отже, «Наша пісня» — на Першому національному щоп’ятниці і щопонеділка. За рік існування в телеефірі прозвучало майже 400 номерів, було задіяно близько 200 виконавців. А скільки людей працювало у відборі матеріалу, в підготовці програм.

І взагалі: хто ще зміг би влаштувати саме таке свято? Жоден ентузіаст чи багатій не спроможеться зробити подібне... без таких помічників, як студенти Національного університету культури та мистецтв. Для майбутніх режисерів, танцюристів, співаків (беквокал) та інших шоу-бізнесменів з цього безцінного Ельдорадо творчих кадрів «Наша пісня» стала і креативною лабораторією, і можливістю набути безцінний сценічний досвід.

«Ми пропагуємо українську пісню, бо хочемо, можемо і знаємо, як це робити! — стверджує автор ідеї і генеральний продюсер проекту Михайло Поплавський, відомий своїм талантом збирати навколо альтруїстів. —Використовуємо найновітніші технології в оформленні сцени, у відео- та світлодизайні, під час зйомок та монтажу. Хай ті, хто критикує нас, спробують зробити краще. Але стояти осторонь не можна! Сьогодні, коли 90% ефіру — російськомовний продукт, ми маємо створити прийнятні умови у вітчизняному інформаційному просторі саме для наших талантів. Щоб вони не поповнювали і без них затісні лави російського шоу-бізнесу, а здобували визнання на батьківщині. Адже я співаю не тому, що такий співучий, а тому що нема конкуренції у форматі, в якому працюємо! Ми шукаємо нові імена, котрі потіснили б «стару гвардію». Участь у проекті безплатна. Але фонограма й аранжування мають бути якісними, а пісня — змістовною! Бо найбільша проблема нині — дефіцит якісної, з позитивною енергетикою української пісні».

Втім, з цією проблемою М. Поплавський сподівається впоратися швидко. Адже коли п’ять років тому ця само команда розпочинала проект для юних обдарувань «Крок до зірок», дитяча пісня в Україні теж була фактично відсутня, а тепер майбутні «зірочки» приїжджають зі справжніми шедеврами...

Плани в організаторів музичного проекту, звісно, грандіозні. Уже ведуться переговори про великий тур країнами СНД та Європи. Усі впевнені, що на концерти прийдуть не лише з діаспори, котра особливо відчуває брак української пісні і котра, до речі, фінансує проект (а саме — Міжнародне об’єднання українців світу). Адже інтерес до нашої країни за кордоном після ґрунтовних культурних, спортивних і політичних заявок цього року значно посилився.

Проте найпильніша увага організаторів буде спрямована не за межі країни і навіть не на столицю, а туди, де обдаровані співаки мають скромніші можливості і де всеукраїнський телеефір досі був нездійсненною мрією. Віднині в регіонах проводитимуть відбірні тури-фестивалі. А найперспективнішим виконавцям навіть світить професійна «розкрутка»! «2005 рік стане роком нових імен в українській естраді», — пообіцяв ідеолог проекту Михайло Михайлович.

Згодом телевізійні версії «Нашої пісні» планують поділяти за жанрами і стилями. Відчуваєте масштаб?..

Звісно, свято пісні! Урочистістю і пієтетом церемонія вручення нагород не поступалася «Оскару». А піднесений настрій — справа рук ведучих-гострословів дуету «Світязь». Прозвучало тридцять пісень-переможців, обраних глядацьким журі. Виконавці й автори творів, чиї імена і професіоналізм — уже запорука успіху на нашій естраді, отримали квіти, диплом і овації залу. А ще нагороду — кришталеву свічу, в полум’я якої вкарбовано скрипковий ключ (автор — художниця Марія Ралко).

Всі, хто з’являвся на сцені, дякували організаторам за ентузіазм і сипали побажаннями на адресу української пісні та її виконавців, чомусь дуже наголошуючи на слові «наші». Втім, концерт невдовзі транслюватимуть на Першому національному. Тож, шанувальники «Нашої пісні», не забудьте увімкнути телевізора!