Уже сімдесята за ліком Міжнародна сільськогосподарська виставка «Зелений тиждень-2005», яка триватиме до кінця цього тижня в Берліні, вкотре відкриває Україну аграрну для Європи. Наша держава, що бере участь у цьому представницькому форумі вже всьоме, якщо не брати до уваги формальності — має на меті прилаштувати свої аграрні успіхи на ринках Старого Світу. Безперечно, досягнень, якими можна пишатися, вистачає: щоб переконатися, достатньо було відвідати експозицію «під соняхами». Виставка агропромислових виробів mаde іn Ukraіne, яку представляли майже двісті підприємств галузі, розгорнулася на 1200 квадратних метрах.
Експонентам дозволено не лише показувати зі стендів, а й продавати свою продукцію, чим наші співвітчизники, звісно, скористалися. Відвідувачі українського павільйону прицмокували від задоволення, куштуючи борщі, солянки, сумські сири, кіровоградські ковбаси і запиваючи все це одеськими соками або кримськими винами. З усього було видно: ми не збираємося стояти на запасних рейках, налаштовані хоч зараз поставити вітчизняний агрокомплекс на колії, що прямують до Європи, і з легкістю закидати іноземного споживача варениками, галушками та іншими найрізноманітнішими харчами українського ґатунку. Але чи хоче євроспільнота бачити поряд потужну аграрну державу? Якщо відкинути політичну риторику і вдатися до мови цифр — поки що не дуже. За минулий рік експорт сільгосппродукції до розширеного ЄС дорівнював 924,5 мільйона доларів. На перший погляд чимало — на 150 мільйонів більше, ніж у неврожайному 2003-му. Але якщо згадати, що в 2002 році експорт аграрної продукції до країн Балтії, а також Західної та Центральної Європи становив майже 940 мільйонів доларів, напрошується висновок: зближення України з ЄС на аграрній ниві не відбулося, навіть навпаки.
Виконувач обов’язків міністра аграрної політики Юрій Лузан такі економічні показники пояснює, зокрема, минулорічним розширенням Євросоюзу, що вплинуло на експорт вітчизняної агропродукції.
— Приєднання десяти країн, — каже він, — принесло зміни не лише всередині ЄС, а й у взаємини Євросоюзу з третіми країнами. Нові члени — Польща, Чехія, Словаччина, Угорщина, країни Балтії, — захищаючи інтереси об’єднаної Європи, запровадили додаткові обмеження на шляху ввезення сільгосппродукції з третіх країн. Це не могло не позначитися на економічних відносинах України і ЄС. Приміром, обсяги експорту продукції тваринництва з нашої країни зменшилися одразу на 21,1 мільйона доларів — з 65,2 мільйона за 11 місяців 2003-го до 44,1 мільйона доларів за аналогічний період року минулого.
Озвучена Юрієм Лузаном інформація про активні пошуки Києвом шляхів для внесення нас у перелік держав, яким дозволено експорт відповідних видів продукції до ЄС, можливо, і має обнадійливий вигляд. Проте, думається, підкорення нових вершин співробітництва, за нинішніх розкладів, навряд чи можливе. Ціну української, хай навіть найякіснішої й екологічно чистої, агропродукції диктують економічні реалії сьогодення: здорожчання, наприклад, енергоносіїв, пального. Наші сільгоспвиробники майже позбавлені державної підтримки на розвиток виробництва, натомість їхні отримують істотні дотації з бюджету Євросоюзу.
Після обкладання митом експорт з України до країн ЄС багатьох товарів стає економічно недоцільним. Набагато перспективнішими видаються інтереси закордону, спрямовані на підкорення України — великого ринку, здатного проковтнути немало їхньої агропродукції. Підтвердження того — запропоновані звідти для нас умови інтеграції до економічної міжнародної спільноти. За одержану можливість вступу нашої країни до СОТ, що начебто відкриває для України горизонти безперешкодної реалізації власної продукції на зовнішній ринок, вже нині доводиться розраховуватися імпортом згубного для вітчизняної бурякоцукрової галузі іноземного цукру-сирцю. В Угорщині, за інформацією Центру суспільно-правових досліджень, через кілька років після вступу до СОТ не залишилося жодного цукрозаводу, хоча кліматичні умови у цій країні сприяють культивації буряків. А досвід Румунії, Чехії, Польщі та Угорщини — членів Світової організації торгівлі з 1995 року — показує, що не відбулося очікуваного ефекту «відкритих дверей» для експортних потоків цих країн. Свідченням цього є від’ємне сальдо їх зовнішньоторговельного балансу. Не треба вищевикладене розцінювати як антиінтеграційний заклик. Але й розплачуватися економічною незалежністю за можливість торгувати на румунському ринку, приміром,  своїм дорожчим за їхнє салом, думається, також не варто. Тим паче є чужий негативний досвід, на якому можна повчитися. Якщо візок, яким бачать Україну аграрну, бездумно причепити до європейського потяга, зрозуміло, що очікує наш вагон у разі швидкісного старту.