Білий птах з чорною ознакою

Про підсумковий результат економічного зростання, досягнутого торік, можна почути різні відгуки. Проте незаперечно, що 12-відсотковий рівень зростання ВВП належить до рекордного у новій історії нашої країни. І не тільки. Серед країн колишнього СРСР таких висот досягали лише Вірменія у 2002-му і 2003-му та Казахстан у 2001 році. Навіть з урахуванням цілком імовірних уточнень минулорічне зростання може виявитися одним з найвищих у світі.

Одне це заслуговує на грунтовний аналіз природи економічного зростання України. Тим паче що на зорі століття «Стратегія економічного та соціального розвитку», яка лягла в основу програми «Реформи заради добробуту», прогнозувала щорічний приріст економіки у 2000—2004 роках у середньому на 5 відсотків. Проте за цей час фактично одержали 9,8, тобто приріст майже удвічі вищий. Я веду до того, що якість нашого аналітичного прогнозування потребує докорінного вдосконалення. Ось поміркуйте самі, як не збігалися урядові прогнози з фактичними результатами за роки економічного зростання. 2000 року прогнозували 1 відсоток, а мали 5,9, 2001-го — 4—6 відсотків, а мали 9,2, 2002-го — 6 відсотків, а мали 5,2, 2003-го — 4 відсотки, а мали 9,6, 2004 року — 4,8 відсотка, а одержали 12. Динаміка зростання бурхлива, але не приголомшлива.

По-перше, до 2000-го економіка десять років поспіль не менш стрімко падала. Тож на сьогодні компенсовано лише 60 відсотків ВВП рівня 1990 року.

По-друге, прогнозні помилки на урядовому рівні не така вже й безневинна річ. Я наголошую на цьому, бо хибні прогнози закладаються в державні бюджети, розбалансовують фінанси, стимулюють платників податків до витрачання коштів не за призначенням тощо. Скажу лишень, що прогнозний показник зростання ВВП, закладений у розрахунки державного бюджету на 2004 рік, перевищено у 2,5 разу.

Зростання ВВП стало, на жаль, менш безпечне.

Хоч як прикро, інфляція накрила чорним крилом динаміку економічного зростання (12,3 відсотка проти 12). Підвищення цін товаровиробниками удвічі перевищує темпи зростання ВВП (24,7 відсотка проти 12). Отже, удвічі перекрито і прогноз щодо темпів економічного зростання, і прогноз щодо інфляції споживчих цін.

Ще один дошкульний якісний вимір економічного зростання — синхронне нарощування внутрішнього і зовнішнього боргів: і державних, і корпоративних. Нагадаю: на зовнішніх ринках кількість урядових боргових цінних паперів до грудня торік зросла на 2,4 мільярда доларів США. Під державні гарантії залучили 1,3 мільярда доларів США, недержавний сектор узяв довгострокових кредитів на 1,9 мільярда доларів, тобто у 4,3 разу більше, ніж восени 2003-го.

Урядовий борг за облігаціями внутрішньої державної позики (ОВДП) торік зріс на 11,2 відсотка, сягнувши 11 мільярдів гривень. Загалом прямий державний, внутрішній, зовнішній борги на той час у процентному виразі зросли неістотно. Проте саме це і видавалося парадоксальним, оскільки економіка перебувала на гребені бізнес-циклу, коли логічно не накопичувати, а скорочувати борги. Утім, нелогічностей не бракувало, адже вперше за всі роки зростання ми мали найбільший дефіцит бюджету.

Попри все, економіка нагадувала білого птаха, який ширяв високо над хмарами. Поліпшувалася композиція зовнішніх і внутрішніх чинників динаміки ВВП на користь останніх. Експансія експорту не зникала, зате динамічніше зростав внутрішній інвестиційний та споживчий попит. Реальні доходи населення збільшувалися у понад 2,7 рази швидше, ніж за рік до цього (16 відсотків проти 5,8). Різко підвищили пенсії. Якщо 2003-го реальні доходи збільшувалися повільніше за ВВП — на 3,6, то 2004-го вони випередили ВВП на 4 відсотки. Підвищення реальної заробітної плати населення проти зростання ВВП мало більш переконливий вигляд. Упевнений, що економічний політ зумовила потуга двох крил — зовнішнього економічного і внутрішнього споживчого попиту. І якби не вибір ненадійного джерела і небажаного часу для підняття пенсій, що геть зіпсувало погоду на валютному ринку і змусило Нацбанк вдатися до жорстких обмежень, хтозна, чи не досягла б країна ще більших висот. А ще: якби не апокаліптичні прогнози, якби не вербальні панічні заяви про очікування інфляції та гальмування економічного зростання, то інвестори не мали б на меті згортати свою діяльність на українському ринку. Проїхали. Набагато важливіше означити перешкоди, котрі стоять нині на шляху прискореного економічного зростання. А вони такі.

Перша: сформовані очікування невпевненості інвесторів і споживачів. (На цьому зупинюся докладніше. Згадайте, як усі гілки влади посилали негативні сигнали інвестору, пророкуючи, то різке падіння економіки, то двозначну інфляцію. Тож нагнітання інфляційних очікувань у 2005 році може призвести до небажаної моделі розвитку — інерційної.)

Друга: сформовані інфляційні очікування.

Третя: низька якість бюджету, дефіцит якого спричиняє реальну загрозу ціновій стабільності.

Четверта: зменшення зовнішнього попиту і цін на товари традиційного експорту, гальмування світової торгівлі.

Попри всі негаразди, економіка дедалі адекватніше реагує на запити споживчого ринку. Так, галузі кінцевого споживання, машинобудування і будівництво зростали торік швидше за промисловість загалом. Особливо слід відзначити легку промисловість, темпи зростання якої за роки незалежності перевищили середньогалузеві (13,6 відсотка проти 12,5). Виробництво будівельних матеріалів випередило середньопромислові темпи на 6,8 відсотка. А незначне уповільнення на 2,1 відсотка динаміки на транспорті і в будівництві (4,6 відсотка) — наслідок остигання промислової кон’юнктури. Це не перешкоджає поступальному руху вперед, бо ці галузі розвиваються двозначним темпом, а певне скорочення їхньої доданої вартості в останньому кварталі року видається навіть корисним з огляду на потребу запобігти перегріву.

Сільське господарство, торгівля і сфера послуг загалом збільшили свій внесок у динаміку ВВП. Валова додана вартість, створена у сільському господарстві, зросла у 1,6 рази швидше, ніж ВВП, попереднього року її динаміка взагалі була негативна (-9,5). Перевищила рівень 2003 року динаміка доданої вартості, створена в торгівлі, сферах освіти, охорони здоров’я.

Урядовий прогноз зростання ВВП на рік нинішній орієнтується на інерційну модель — 6,5 відсотка. Це нагадує 2002 рік, коли отримали 5,2 відсотка. Два роки по тому спостерігали прискорене зростання (9,6 і 12 відсотків). Крім інерційного та прискореного, зростання може бути фоновим, тобто 1—3 відсотка, що ми спостерігали перші вісім місяців 1998-го і у другій половині 1999 року. Для нашого птаха, звісно, це небажана висота, але за певних умов йому до снаги пролетіти нинішній рік з прискоренням у 8—9 відсотків. За яких саме умов? За відсутності шоку зовнішнього попиту і достатньо розігрітого внутрішнього. За середнього врожаю зернових. За порогової інфляції у 8—9 відсотків. За нормальної кредитної активності (25—35 відсотків приросту). За позитивного ефекту постприватизаційної адаптації підприємств. За надання структурним реформам нового імпульсу. За належного притоку інвестицій. За бездоганної синхронності монетарної та фіскальної політики. За вищого рівня судового захисту прав власності. За активізації пенсійної та податкової реформ. Перепони на шляху прискореного зростання ВВП цілком зрозумілі. Це — невпевненість інвесторів і споживачів, інфляційні очікування, низька якість бюджету, дефіцит якого загрожує ціновій стабільності, слабка кредитна активність і початкове згасання зовнішнього попиту.

За таких вихідних умов новому уряду, очевидно, доречно зламати нинішні очікування, затвердивши амбіційну програму дій. Як на мене, першочерговими кроками мають бути коригування бюджету, активізація співробітництва з МВФ та Світовим банком, помірковане посилення обмінного курсу національної валюти, оновлення приватизаційних процесів, оперативні заходи з оздоровлення ситуації в металургії, створення відповідних умов для призупинення відпливу капіталів, залучення іноземних інвестицій. Суспільство чекає на сильні антиінфляційні кроки, антикорупційну програму, поєднану з поглибленням адміністративної реформи, гарантоване гідне пенсійне забезпечення, а бізнес — на звільнення від надмірної регуляції і проведення податкової амністії.

У січні-лютому Нацбанк навряд чи робитиме різкі рухи у сфері процентної та валютної політики. Потрібно дочекатися перших макроекономічних результатів. Ще невідомо, які з ризиків домінуватимуть на старті року. Але головні ризики — прискорення інфляції і зниження темпів економічного зростання. Зменшення інфляції — не самоціль. Зростання цін має бути не таким низьким, щоб зменшилася мотивація економічного розвитку, але й не таким високим, щоб постраждала якість сукупних кінцевих доходів. Дилема Нацбанку полягає в тому, як уникнути переохолодження економіки і водночас згасити інфляційну хвилю, генеровану відомими подіями останньої чверті року. В монетарній, як і в інших сферах політики, головне — вміння зачекати, щоб пом’якшити гостроту вибору між двома вищезазначеними небажаними наслідками.