Вчинки гетьмана Мазепи і досі прискіпливо вивчаються. Йдеться про масштаб його особистості, помислів та культури. Останнім часом деякі історики звернули увагу на джерела, що начебто суперечать уявленням про Мазепу як високоморальну людину.

Йдеться про епізод кінця 1708 р., коли, за опублікованими історичними документами, гетьман послав до царя Петра миргородського полковника Данила Апостола з таємною пропозицією видати шведського короля, аби отримати за це амністію.
«Навіть останній його покровитель та союзник Карл ХІІ був, по суті, ним (Мазепою. — Авт.) зраджений, — пише І. Андрєєв у статті «Мазепа» («Знание-сила», 2001, №4). — Для того, щоб помиритися з Петром, гетьман пропонував захопити короля і привести його царю». В. Горак у статті «Таємний план українського гетьмана» («Політика і культура», 2004, №9) пояснює все тим, що гетьман «отямився» й просто рятував життя.
Відома російська дослідниця історії України Т. Яковлева у науковій розвідці «Мазепа-гетьман: у пошуках історичної об’єктивності» («Новая и новейшая история», 2003, №4) теж аналізує цей епізод: «Мазепі або не вдалося здійснити свій план, або він злякався неминучої розправи з боку Петра». Не сумніваються у «зраді» історики
Н. Герасименко, В. Артамонов.
В історичних студіях Бантиш-Каменського, Костомарова, Соловйова є два документи, які вони вважали достовірними. Передусім це лист канцлера Г. Головкіна гетьману від 22 грудня 1708 року:
«Ясновельможный Господин! Доношение Ваше чрез господина полковника миргородского Его Царскому Величеству донесено, которой видя ваше доброе намерение и обращение, принял то милостиво и повелел мне к Вам писать с крепчайшим обнадеживанием, что ежели Вы в том пребывати и начатое намерение свое ко исполнению привесть потрудитесь: то не токмо что Вашу Милость в прежний уряд и свою милость принять, но оную к Вам и умножить изволит, и на те кондиции, чрез помянутого господина полковника предложенные, соизволил и гарантеров, желанных от Вас, для содержания той амнистии принимает, хотя (только надлежить вашей милости постараться: дабы о известной главнейшей Особе, по предложению своему, безопаснейшим образом постараться, буде-же и самой той Особе и невозможно, то хотя б о прочих знатнейших то учинити по предложению, а удобно то учинится может, понеже наши войска вблизости оттуда в местечке Веприк обретаются в готовности, куда и убежище безопасное может от них восприято быть с теми особами). Ответу ж Вашей милости на то предложение, с господином полковником миргородским посланное, по се число не было того ради, понеже сумневались, истинно ль то, но понеже Царское Величество из присылки сюда от Вас полковника компанейского Галагана с полком и из изустнаго его доношения, от Вашей Милости ему приказанного, истинну того дела признал; того ради повелел мне с крепким обнадеживанием милости своей к Вам писать; впрочем ссылаюся на письмо господина полковника миргородского, не смея более и перу поверить, и не ведая: имеет ли еще Ваша милость при себе с нами учиненную циферь, которую на удачу в сем письме написал».
Цей лист нібито підтверджено листом миргородського полковника Д. Апостола до Мазепи: «... И хотя мне сначала и веры не няли и за караулом держали и описывались к двору Царского Величества, но оттуду получа указа, отпустили меня за караулом к Его Царскому Величеству, где принят я над сподіванне милостиво, и изволил Царское Величество того предложения, от вашей милости, добродія, приказанного, выслушать у меня сам зело секретно, и хотя то изволил принять зело желательно и весело, однакож о том сумневался, правду ль я то от Вашего Сиятельства поведаю, понеже мне от вас на писме подлинно ничего не выражено».
На перший погляд, «зрада» гетьмана очевидна. Так можна гадати, якщо читати документи без урахування додаткових обставин, контексту тієї доби. Привід сумніватися у ймовірності таємної дипломатії у той час між Петром І та І. Мазепою все-таки є.
Апостол активно діяв у серпні—жовтні 1708 р. у підготовці й проведенні визвольного повстання, але 20 листопада 1708 р. залишив мазепинців. Його відхід у найкритичніший момент після спалення Батурина — наслідок зневіри в успіху. Прагматичний Апостол, переконавшись у слабкості шведської та української армій, припинив боротьбу. Сам Мазепа на руїнах Батурина казав: «Уже тепер... всі діла иначе пойдут, и Украина Батурином устрашенная боятися будет едно с нами держать».
Першим аргументом, який спростовує достовірність наміру Мазепи передати Карла ХІІ та його генералів царю, є доволі проста деталь. Якби Д. Апостол виконував таке важливе завдання гетьмана, то він би за день-два дістався Лебедина (від Батурина десь 150 кілометрів), де була царська ставка. Але миргородський полковник їде зовсім в інший бік — до свого маєтку в Сорочинцях, майже за 100 кілометрів від Лебедина. Саме звідти він надіслав Скоропадському листа, у якому просив нового гетьмана поклопотатися перед Петром І за його помилування — «дабы Его Царское Величество не мел на мене, верного подданого своего, якого гневу и не похотел карати». Апостол виправдовувався: «жодним способом от него (Мазепи. — Авт.) не моглем высвободиться и той его змене (которая и неявна нам была) супротив...». У листі нема жодного натяку на якесь таємне завдання. Для чого Апостолу просити у Скоропадського посередництва, якщо він був посланий з таємною місією?
Другим аргументом, що ставить під сумнів ймовірність зради Карла ХІІ гетьманом, є протокол допиту миргородського полковника. Тут знову-таки не натрапляємо на якісь натяки про Апостола як посланця Мазепи. Він свідчить про все, але нічого не каже про таємну пропозицію гетьмана!
Третій аргумент — свідчення полковника Гната Галагана, який у листі канцлера Головкіна фігурує як посланець Мазепи з повторним посланням до царя. Історик Рігельман записав спогад полковника про його відхід від гетьмана. Галаган ні словом не обмовився про те, що виконував завдання Мазепи. Між царем та Галаганом тоді відбувся такий діалог:
«Галаган! Вить ты с Мазепою вместе мне изменил?» — «Нет, государь!» — «Да ты с ним бежал?» — «Я не бежал, но как нам от него объявлено, что, по повелению Вашего Величества, велено нам с ним против шведов идти, то потому мы за ним и следовали, но вместо того, когда мы близ шведов стали, объявлено нам, чтоб мы ему последовали, а он предался уже королю с тем, чтоб отбыть нам от России и быть под Мазепиным управлением, от всех монархов вольным (...) Что ж я, как некоторые и другие, хотя и усомнился, но, отважась, пустился на власть судбины, потому что возвратиться уже от силы неприятельской, как представлялось, никак было невозможно; притом и разсуждал я о себе, что может быть и высвобождусь еще сетей сих, как то и удалось мне теперь. (...) Хотя служить и обещался им, токмо в мыслях держал своих, что не для них, но своему царю, кому я присягою обязан. И так, коль скоро мы стали быть на свободе (...) я нечаянно наехал весьма вдали от войска на отъезжих сих драбантов, которые мною сюда до Вашего Величества приведены 60 человек, кои, не опасаясь нас, яко своих уже людей, были в оплошности. Мы же, окружа, тотчас взяли всех... и, приведя сюда, препоручаем их и себя в соизволение Вашего Царского Величества, и просим, если можем быть еще в доверенности, чтоб мы были такие же слуги, как и прежде, несумнительные».
Тобто і лист Апостола Скоропадському, і протокол допиту Апостола, і спогад Галагана не засвідчують наміру Мазепи зрадити шведського короля. То як з’явилися звернення канцлера та миргородського полковника до гетьмана?
Відповідь знаходимо у кількох рядках, на які чомусь не звернули уваги публікатори тих листів. На чорновому посланні Апостола до Мазепи є правка Головкіна і на останній сторінці припис: «Писма, что писаны к Мазепе по измене ево фальшивые от канцлера». Протоколісти саме так і назвали ці документи, підготовлені із провокативною метою — посварити Карла ХІІ з гетьманом. Цій дезінформації, очевидно, шведи не повірили. Або акція обмови Мазепи чомусь не вдалася. Наміри виставити гетьмана перед його союзниками продажним авантюристом, у всякому разі, не затьмарили шведсько-український союз 1708—1709 років.

Чернігів.