Замість трактату з політичної сміхології
Якби Остап Вишня творив у наші дні, то, цілком можливо, додав би до своїх відомих чухраїнців іще й сукраїнців та пукраїнців, себто синіх і помаранчевих українців. Звісно, журналісти й політологи вже написали чимало, а напишуть іще більше про останній наш надмарафон під назвою президентські вибори. Прочитаємо в тих довжелезних статтях про роль грошей і де вони бралися. Знайдемо запитання на зразок: чи прочитала команда одного з кандидатів книгу з дуже, як виявилося, правильним заголовком «Україна не Росія» перед тим, як запросити політтехнологів із тої держави, що є, відповідно, «не Україною»? Одне слово, багато мудрих речей уже надрукували і ще надрукують. Але чи не забудуть за тими високоінтелектуальними відкриттями й викриттями про роль сміху в забезпеченні перемоги на виборах?
Один житомирський шанувальник Інтернету зібрав у світовому павутинні цілу колекцію відеоприколів — кліпів, створених для того, щоб висміяти конкурента. Вона ділиться на дві надто нерівні частини.
— Нічого не вдієш, люди з почуттям гумору були на боці помаранчевих, у їхніх противників був кадровий дефіцит, — висловив він свою версію цього дисбалансу, запускаючи один за одним «ролики», створені, зокрема, так званою кіностудією «Веселі яйця». Назва циклу «Операція «Проффесор» (саме так, із двома літерами Ф) теж сама за себе говорить.
З антипомаранчевої продукції запам’ятався тільки один кліп. Мабуть, тому, що нагадав про діалог під час біло-синього мітингу. Літня жінка, роздаючи антиющенківські газети, припрошувала тоді:
— Почитайте, що про тих колорадських жуків пишуть.
У відповідь почула:
— То через те, що він «жук», йому діоксин підсунули?
Вловивши сарказм, жінка спалахнула:
— Все одно дотруємо!
Власне, про це і кліп. Там дві дійові особи: «тарган Тимошка» і «колорадський жук — американський зять». Обоє з обличчями, хоч і спотвореними, реальних осіб. Спершу весело танцюють. Потім під мелодію «Священной войны» корчаться, падають і безпомічно ворушать лапами. На екрані дохлий тарган і заклик: «Выбери свой способ борьбы!»
На такому отрутохімікатному тлі помаранчеві сатиричні яйцеатаки мультиплікаційних курей здаються невинними жартами Клубу веселих і кмітливих.
Вибори нагадали, що жовтогарячий колір мають і гарбузи. Чудового вересневого дня у центрі Житомира на майдані Рад зібрали раптом багато молоді — під приводом святкування Дня миру. Велика колона рушила в інший мікрорайон міста. З міліцейським супроводом, під синьо-білими гаслами, понесли гарбуза до обласного штабу «Нашої України». Приходять, а там уже стоїть віз, завантажений... гарбузами. Написи сповіщали, що їх збирають для провладного кандидата. Кажуть, що таку відповідь на акцію синіх «гарбузи для Ющенка» ініціювала сім’я пенсіонерів із приміського села. Ще більшої пікантності ситуації надавало те, що біля воза, мов у почесній варті, стояли двоє міліціонерів. Поки студенти в колоні намагалися збагнути, що й до чого, двоє з носилками, на яких лежав чималенький гарбуз, підійшли до воза й поклали його на велику купу. Навіть звиклі до всього журналісти пирснули сміхом. Після короткої дискусії між активістами помаранчевих і синіх колона рушила назад. Нарешті, зрозумівши комізм ситуації, від того гурту відділилося двоє і, підбігши до воза, пошматували написи, ще й потопталися по них.
А житомирські студенти під час голосувань підтвердили, що гарбуз із їхньої колони тоді потрапив саме туди, куди й треба.
Життя підтвердило: перемагає той, хто сміється веселіше.
