Едуард ГУРВІЦ: «Поки я живий, я — частина Одеси, вірю в Одесу й вірний їй»

Це інтерв’ю з Едуардом Гурвіцем, зареєстрованим на посаду міського голови Одеси, практично цілком складається з питань, які автор поставив на вулицях Одеси жителям міста. Гострі на язик одесити «накидали» Гурвіцу стільки незручних запитань, що я, було, засумнівався: а чи буде він на них відповідати. Відповів. І ось таке «народно-одеське» інтерв’ю Едуард Гурвіц дав Одесі й «Голосу України».

— Едуарде Йосиповичу, ви зареєстровані на пост міського голови Одеси як самовисуванець. Чому не сховалися, як деякі ваші суперники, під «партійною парасолькою» «УДАРу»?

— Упевнений, що міський голова Одеси має керуватися інтересами не окремих партій, а всього міста, всієї громади. Вибори міського голови не повинні перетворюватися на змагання політичних гасел і платформ. Обласна конференція «УДАРу» ухвалила рішення про підтримку моєї кандидатури на виборах. Я дякую всім партійцям за виявлену мені довіру. Але сьогодні підтримка потрібна не мені особисто, а всім одеситам. І полягати вона повинна в організації та проведенні чесних виборів. Тому я звертаюся до всіх активістів — підключайтеся до спільної справи проведення чесних виборів в Одесі. Сьогодні це завдання номер один. У місті необхідно навести порядок, відновити все те, що було зруйновано, а для цього необхідна легітимна міська влада.

— Трагічні події 2 травня в Одесі підірвали суспільство: активно обговорюються припущення і прогнози про винних і винуватих, шукають зарубіжні та внутрішні сліди. Яка ваша точка зору про те, що ж відбулося в Одесі?

— Зіткнення в Одесі — яскравий приклад реалізації найбрудніших технологій зриву виборів і штучного «розгойдування» ситуації в абсолютно спокійному і мирному місті. Жодного реального приводу для конфлікту й зіткнень не було. Але це не перешкодило їхнім призвідникам, за цілковитого потурання міліції, під телевізійні камери розгорнути справжній бій. Для виправдання яких саме заяв і дій російської влади використовується знята в таких ситуаціях «картинка» — добре відомо з подій на Сході України. Зрежисована й проплачена локальна бійка легко перетворюється на справжні бойові дії тільки за однієї умови — паралічу правоохоронних органів і влади загалом. Штучний характер цього паралічу очевидний. Телевізійні камери з’явилися на місці подій у той момент, коли їхні майбутні учасники ще тільки збиралися, проводили звірку тих, хто з’явився, й упорядковували свою амуніцію. А от карети «швидкої допомоги», з незрозумілої причини, були відсутні навіть через годину після того, як по всіх каналах пройшла інформація про перші жертви. Змова режисерів цього злочину проти Одеси з окремими представниками органів місцевої влади очевидна.

Питання лише в тім, чи зуміють правильні висновки з усього цього зробити в Києві. Крім того, на окреме розслідування заслуговує та обставина, що троє з чотирьох начальників одеських райвідділів міліції перебували у відпустці за межами країни. Чи варто дивуватися, що їхні підлеглі діяли сьогодні так, начебто їхньою метою були максимальна кількість жертв і максимальний матеріальний збиток.

— Кого вважаєте основним своїм конкурентом на пост мера Одеси?

— Краще — ворог хорошого, напевно тому з’явилася політична реклама, з якої випливає, що мій головний конкурент — це майбутнє. Світле, звичайно. Але в мене є до нього ще одна обов’язкова умова. Річ у тім, що світле майбутнє із кримінальним минулим ми не дуже давно вибирали. Вийшло те, що вийшло...

Навіть заради дружби не відмовляюся від своїх переконань

— Які ваші стосунки з основними кандидатами на пост Президента України: Порошенко, Тимошенко, Тігіпко?

— У політиці й торгівлі, як відомо, дружби не буває, тільки інтереси. Тому відповісти не так просто. Знайомий з усіма, не ворогую ні з ким, товариські стосунки протягом бага-тьох років підтримував із Петром Порошенком. Узагалі, ще років 15 тому остаточно дійшов висновку, що політичні смаки й переконання не повинні впливати на людські стосунки. Не можна ставати чиїмсь ворогом тільки через різні погляди на поточну політику, історію або прогнози на майбутнє. Усе це другорядне. Хоча й від своїх переконань, навіть заради дружби, я ніколи не відмовлявся.

— Едуарде Йосиповичу, ваші супротивники стверджують, що ви є затятим націоналістом. Не боїтеся хвилі активних народних невдоволень прихильників Антимайдану?

— Називати мене націоналістом можна лише від великої нелюбові або від невеликого розуму. Насправді я завжди вважав не зовсім пристойним навіть таке поняття, як національна гордість. Я багато разів казав, що єврей — це моя національність, але не моя професія. Та для тих, хто, живучи в Україні, намагається знайти виправдання імперській експансії Росії, всі, хто думає інакше, — будуть націоналістами. Їхня думка мене не турбує.

— Як прокоментуєте повсюдні зауваження із приводу ваших зв’язків із чеченськими бандитами й терористами?

— Цей міф має стосунок уже не так до моєї біографії, як до історії фальсифікації місцевих виборів в Одесі на рубежі XX і XXІ століть. Провокація давно вивітрилася й сьогодні може знадобитися тільки тим, хто хотів би якось відволікти увагу від своїх власних зв’язків з окупантами й сепаратистами. Якби час можна було відмотати назад, я б знову, як і в 1996 році, не замислюючись, узяв участь у звільненні будівельників з Кіровограда, хоч би яку не-правду потім із цього приводу вивершували покидьки від політики.

— Одеса в часи, коли ви були міським головою, активно брала позики для розвитку міського господарства. Не з усіма кредитами місто розрахувалося в строк. У разі вашої перемоги на виборах будете продовжувати «кредитні історії» і в який спосіб, до речі, плануєте погасити боргові зобов’язання Одеси?

— У минулу каденцію ми, на жаль, взяли менше кредитів, ніж хотіли, і в рази менше, ніж необхідно Одесі. Саме тому серед незручних запитань, на які сьогодні доводиться відповідати, є питання про недобудовану трасу «Північ—Південь», про швидкісний трамвай і багато іншого. Відмовитися від кредитів сьогодні — все одно, що відмовитися від банківської діяльності, будівництва, торгівлі та грошей взагалі. Про це можуть говорити тільки дилетанти, популісти і провокатори. Кредити не беруть тільки ті, кому їх не дають, — мова не про людей, а про підприємства, міста, держави. А не дають їх тільки тим, кому не довіряють. Саме тому нинішня міська влада взяла мінімум кредитів та й то на кошмарних умовах. Нинішні борги за кредитами — результат нікчемності, підлості й кретинізму професійних базік і клоунів.

— Звісно, як людина, що добре знає особливості роботи одеського міського механізму, вам відомі його сильні й слабкі сторони. Яке ваше бачення стратегічних, тобто довгострокових, програм розвитку й відповідно тактичних завдань, які стоять перед міським господарством.

— Якщо говорити про півтора року, що залишилися до чергових виборів, то всі проблеми міського господарства стають першочерговими. А цей період я б назвав часом «розбору завалів». Стратегічним є завдання залучення інвестицій. Від цього залежить, чи буде й у якому обсязі здійснюватиметься ремонт і реконструкція вулиць і доріг, фасадів історичного фонду, заміна застарілих систем теплопостачання, водопостачання й каналізації. Треба зупинити процес розвалу міської медицини, унікальних, що створювалися десятиліттями, колективів лікарів. Наші відносини з такими монополістами, як «Обленерго», «Інфоксводоканал», знову потребують істотного договірного коригування, заснованого на реальній взаємній відповідальності сторін. Незважаючи на неминучі фінансові труднощі, мають бути відновлені основні програми соціальної допомоги. Серед першочергових завдань я бачу створення за участі громадськості прозорої системи формування тарифів і нарахування квартплати. Це повинно вже на першому етапі повернути органам місцевого самоврядування довіру одеситів. Необхідно також максимально спростити процес приймання комунальних платежів та отримання субсидій, жорстко викорінити таке явище, як хамство у структурах житлово-комунального господарства.

— Чи реальні плани перетворення Одеси на місто європейського рівня? Які зміни в інфраструктурі Одеси потрібно зробити, щоб вона наблизилася до цього рівня?

— Якщо дуже коротко, то нам усім необхідно усвідомити, що місто як центр індустрії залишилося в XІX столітті. Ми повинні, як і в момент народження Одеси, мобілізувати ресурси й усі досягнення цивілізації для побудови сучасного екологічно бездоганного європейського центру туризму, торгівлі, науки й культури. Заводи, склади, депо, промбази повинні поступитися місцем офісам, готелям, торговельним центрам, сучасним лікарням і дослідницьким установам. Високі технології, розвинена транспорт-на інфраструктура, обмежена вільна економічна зона — все це дасть змогу змінити якість життя кожного одесита, врятувати неповторний вигляд старої Одеси, отримати перспективу стабільного розвитку на багато десятиліть.

У зв’язку з окупацією Криму навантаження на Одесу як на туристичний центр неминуче зросте. Це відкриє для нас нові можливості, але тільки в тому разі, якщо ми вчасно розробимо і впровадимо відповідну муніципальну програму. Паралельно повинні вирішуватися завдання, що не потребують надвеликих видатків і зусиль, приміром, впровадження сучасної системи паркування із прозорим контролем паркувального збору. Треба зберегти наявні й створювати нові зелені зони, повернути місту контроль над ситуацією на узбережжі, з урахуванням інтересів не тільки багатих туристів, а й усіх без винятку городян. Одеса має ухвалити точні й зважені рішення із розвитку міськелектротранспорту, вуличної торгівлі й зовнішньої реклами. У комплексі все це може дати досить швидкий відчутний результат.

— Свого часу ви пропонували побудувати швидкісний трамвай між центром міста й селищем Котовського. Цей проект можна реалізувати?

— Так, і насамперед тому, що одесити реально його потребують. За відсутність такого трамвая ми, з огляду на хронічні пробки, незручності, екологічні наслідки, уже сьогодні платимо дуже дорого. Це, на жаль, не скасовує необхідності знайти «живі» гроші, але назвати такий інвестиційний проект «нереальним» не можна навіть у сьогоднішніх надскладних умовах.

— Чи потрібна Одесі траса «Північ—Південь» і чи можна завершити її будівництво?

— І можна і потрібно. Видатки, необхідні на її завершення, непорівнянні з тією вигодою, котру одразу відчує буквально кожен одесит. Активне продовження будівництва траси має стати одним із пріоритетних завдань міської влади.

— Колись, Едуарде Йосиповичу, ви були ініціатором створення в Одесі муніципальної міліції. Час і останні події підтвердили правоту вашої ініціативи. У разі вашої перемоги чи плануєте ви створення й фінансування з міського бюджету муніципальної міліції?

— Авжеж, ще в 1994 році ми розпочали формування в Одесі муніципальної міліції. Будь-яка наша ініціатива в ті роки зустрічалася в багнети виконавчою владою й нашими опонентами. Але ніколи, ні до того, ні після, я не зіштовхувався з таким запеклим опором. Єдиним фронтом проти нас виступили Київ, регіональна влада, МВС, а також бандити й пройдисвіти всіх мастей і калібрів. Воно й зрозуміло, з тією, звичайною, міліцією і влада і бандити вже про все домовилися? Знадобилося двадцять років активного співробітництва влади й криміналу, двадцять років розкладання корумпованої міліції, щоб повернутися до цього питання, хоча б на рівні офіційних планів і обіцянок. Як швидко вони зможуть бути реалізовані, залежить від того, наскільки повороткою виявиться нова Україна в реалізації реформи місцевого само-врядування й правоохоронних органів.

— Хто є вашими радниками, допомагає приймати рішення? Що одесити знають про цих людей?

— Моїми радниками є всі, з ким я спілкуюся. А спілкуюся я багато, особливо перед прийняттям якихось важливих рішень, і завжди аж ніяк не тільки із членами команди. Саме правильно організоване спілкування я вважаю головною складовою роботи керівника міста. Тож якісь радники на очах, а більшість — це самі одесити: лікарі, директори шкіл, інженери, бізнесмени, юристи, пенсіонери... Кожен із них бачить міські проблеми під своїм професійним і просто особистим кутом зору, але без цього правильної загальної картини не складеш.

— А чому, Едуарде Йосиповичу, ви «знехтували» київським Майданом і жодного разу не з’явилися там?

— Я, справді, жодного разу не був на Майдані, якщо під ним розуміти тільки встановлену там сцену. А так — були й нічні чергування, виснажливі переговори з міліцією і з різними загонами учасників протесту, організація поставок і доставки на Майдан тих-таки дров, зустрічі із протестувальниками з Одеси. У прямих зіткненнях і захопленнях будинків я участі не брав, але таких на Майдані було більшість.

— Що відбувається в Україні та в Одесі — повзуча агресія з боку іноземних держав чи пробудження народної свідомості? Який ваш прогноз? Яких заходів потрібно вжити насамперед для порятунку держави? Чи є фірмовий рецепт Гурвіца для наведення порядку в Одесі?

— Я, звісно, не ризикну назвати це «фірмовим рецептом Гурвіца», але є одне просте й непорушне правило: за будь-якої кризи влада не має права вичікувати й діяти «другим номером». Навіть на помилку має право, а на бездіяльність — немає. Якби нинішня одеська влада дотримувалась цього простого правила, трагедії 2 травня могло б і не бути. А прогноз у мене все одно оптимістичний. Переживемо й це. Останні півроку стали величезним випробуванням для всієї країни, але в нас є всі шанси вийти з нього без гир на ногах, які всі останні 20 років ставали тільки важчі.

До федералізму ставлюся негативно

— Як ви ставитеся до питань федералізації й децентралізації влади?

— До самого слова «федералізм» моє ставлення приблизно таке саме, як і до явища надпровідності або будь-якого абстрактного поняття, тобто пасивно-нейтральне. До «федералізму», як головного гасла сучасного моменту, як інструменту розколу України, перетворення її на потенційну жертву цілком конкретного агресора, я ставлюся вкрай негативно. Мене дивує, що перші це гасло підхопили ті, хто ще вчора хором славив жорстку «вертикаль» влади, але ж федералізм передбачає насамперед її децентралізацію. Взагалі, у те, що в територій у федерації за визначенням більше прав і можливостей, ніж в унітарній державі, вірять тільки дуже наївні люди. Тоді й Північна Корея — це справді «народно-демократична республіка». СРСР теж був федерацією...

Я вважаю, що децентралізація влади в Україні повинна відбутися не на користь територій, а на користь міських, сільських і селищних громад.

— Одеса стала другим після Львова містом в Україні, де скасовано районні ради. Сьогодні, коли багато говорять про децентралізацію влади, ймовірно, можливе їх відродження?

— Якщо говорити про суто теоретичну можливість, то за великого бажання можна відродити навіть Політбюро ЦК КПРС. Ну а якщо серйозно, то я не думаю, що відродження такого радянського рудимента, як районні ради в містах з їхніми сесіями, виконкомами тощо, зробить місцеве самоврядування більш ефективним. Точніше, я впевнений у зворотному. Еволюція органів місцевого самоврядування буде йти в напрямі скорочення чиновницького апарата, депутатського корпусу, скасування цілих управлінь, функції яких братимуть на себе органи самоорганізації населення і звичайних фірм-підрядників. Зрозуміло, що відбудеться все це не за один і не за два роки, але це загальносвітова тенденція.

— Окупація Криму послужила однією із причин того, що одесити змінили своє ставлення до Російської Федерації та її керівників. Ця реакція людей має під собою основу?

— Анексія Криму — справа ганебна, безвідповідальна і згубна для самого агресора. Як 1939 рік і Катинська трагедія для поляків, 1956 рік для угорців, 1968-й для чехів і словаків, 2008-й для грузинів, так і 2014 рік для українців назавжди залишиться в їхній історичній пам’яті. Росії не вистачає духу ні відкрито відкинути демократію, ні стати по-справжньому демократичною країною. Позбавлені повноважень і реального значення демократичні інститути в Росії не можуть запобігти відродженню традиційного для цієї країни авторитаризму. Але рано чи пізно російський народ усвідомить необхідність змін. Уже сьогодні, в обстановці тотальної неправди й шовіністичного угару, багато російських діячів культури, мистецтва і прості люди відкидають сповзання країни до диктатури, самоізоляції й самозгубної конфронтації з усім світом.

— І питання, що хвилює сьогодні багатьох: вступати Україні в НАТО чи продовжувати залишатися позаблоковою державою?

— До сьогоднішнього дня Україна намагалася зберегти позаблоковий статус. Добровільно відмовившись від ядерної зброї, вона розраховувала забезпечити свій суверенітет системою міжнародних договорів і багатобічних гарантій провідних держав світу. Але життя, а точніше агресія Росії, перекреслило ці розрахунки. Як з’ясувалося, і в XXІ столітті агресор з’являється там, де виникають сприятливі умови для агресії. До НАТО Україні вступати пізно — в неї вже є неврегульована територіальна суперечка, що, відповідно до статуту цієї організації, виключає таку можливість. Розв’язання проблеми виживання незалежної України їй самій й усьому світу доведеться шукати в умовах триваючої агресії. Уже тепер зрозуміло, що це рішення буде непростим і унікальним.

— Назвіть основні причини, з яких ви програли останні чергові вибори одеського міського голови?

— Говорити про причини поразки у війні потрібно навіть у тому разі, якщо одна зі сторін порушила загальноприйняті норми її ведення. У спорті не так. Там, якщо гра велася не за правилами або умови її проведення не відповідали стандартним, — результат скасовується, а на винних накладають санкції: від штрафу до дискваліфікації. Мені здається, що демократичні вибори за своєю суттю набагато ближчі до спортивної гри, ніж до війни без правил. Тому немає рації говорити про причини поразки на виборах, якщо виборів не було. А результат, отриманий у такий спосіб у 2010 році, анулювало саме життя, хоча анулювати нуль неможливо, можна лише перестати вважати його одиницею.

— Чому за кожного програшу на виборах ви звинувачуєте переможця у фальсифікації? Ви вважаєте себе єдиним, кого можуть підтримати одесити?

— З дитинства не люблю шулерів та їхніх асистентів. Але вибори — це не карткова гра. Коли «в дурнях» намагаються залишити ціле місто, мені простіше видатися комусь нескромним, ніж упокоритися із цим. Коли ви зважитеся схопити наперсточника за руку, він, швидше за все, теж запитає: «Ти що, найрозумніший?».

— Чи є у вас власність за кордоном, зокрема в Ізраїлі?

— Я вже не раз обіцяв, що тому, хто її знайде, вона дістанеться просто в подарунок. Дивуюся, що це досі не стало приводом для антисемітських жартів на кшталт того, що єврей може пообіцяти подарувати тільки те, чого немає в природі.

— Ви перебуваєте в конфлікті з багатьма впливовими бізнесменами й політиками. Чому так склалося? І чому вас так «пресував» свого часу Президент України Леонід Кучма?

— Я не бачу тут чогось протиприродного. Суть політики й бізнесу як раз і полягає в постійному конфлікті з усім тим, що опиняється на їхній дорозі. Причини для конфлікту можуть бути доволі різні. Когось дотепер дивує, що формула «ти мені — я тобі» діє не скрізь і не з усіма. Комусь здається зайвим будь-який процес переговорів і узгодження інтересів. Для когось порожній звук такі поняття, як «місцеве самоврядування» або «інтереси міста». Але, на щастя, далеко не кожен конфлікт переростає у справжню ворожнечу, хоча й ворожнеча не буває вічною.

Про «пресування», як ви сказали, з боку Кучми. Якщо відволіктися від прізвищ, історія найзвичайнісінька. В основі будь-якої ворожнечі колишніх друзів завжди лежить обопільна помилка в оцінці один одного. Крім того, люди згодом змінюються. Особливо сильно змінює людей влада. Як великий тиск здатний перетворити в розлам будь-яку мікротріщину, так і влада пере-творює на порок будь-який недолік. Вона є й найбільшим випробуванням для дружби. Але це процес оборотний, принаймні частково. Кучма, пішовши на пенсію, по-моєму, змінив ставлення до подій 1998 року в Одесі й до свого визнаного згодом незаконним указу про призначення в місто «комісара» Білоблоцького. Це, до речі, єдиний в історії України президентський указ, скасований як такий, що суперечить Конституції.

— Ви релігійна людина? Як впливають ваші релігійні погляди на ваше життя й роботу?

— Ні, я не належу до жодної релігійної конфесії. Мені близька позиція агностиків, які допускають принципову можливість існування Бога, але вважають неможливим для людини пізнання істини в цьому питанні. До всіх традиційних конфесій я ставлюся рівно і з повагою. Як і Б. Франклін, я розумію, що якщо людство настільки недосконале, маючи релігію, то без неї все могло б обернутися справжньою катастрофою. До того ж я принциповий противник як втручання держави в релігійне життя, так і спроб будь-якої церкви втручатися в рішення державних питань.

— У ці дні ви щодня й щогодини відчуваєте підтримку одеситів, які планують голосувати за вашу кандидатуру на виборах міського голови. Ви впевнені у своєму успіху? Чи хвилюєтеся?

— Бути абсолютно впевненим в успіху в нинішній ситуації може тільки клінічний ідіот. Але й присутнє хвилювання пояснюється неможливістю упокоритися з тією думкою, що й ці вибори можуть пройти не зовсім чисто й чесно, що й після 25 травня місто може залишитися в руках тих, хто знущався з нього з 2010 року. Я вже не молодий, мені є чим і ким зайнятися в цей період життя. Однак я відчуваю в собі досить сил, щоб змінити ситуацію в Одесі на краще. І я точно знаю, що й цього разу мій основний опонент — фігура зовсім залежна й несамостійна. Чим це загрожує, Одеса знає з попереднього «гастролера», котрий утік за два роки до закінчення терміну повноважень. Та й що ще повинно відбутися в країні і в Одесі, щоб тема криміналу у владі була назавжди знята з порядку денного?

Інтерв’ю провів В’ячеслав ВОРОНКОВ.

Одеса.

Фото Олега ВЛАДИМИРСЬКОГО та Олега КУЦЬКОГО.

ІЗ ДОСЬЄ «ГОЛОСУ УКРАЇНИ»

Гурвіц Едуард Йосипович народився 30 січня 1948 року в місті Моги-льові-Подільському Вінницької області. Освіта вища, закінчив Ленінградський інженерно-будівельний інститут в 1971 році за фахом інженер шляхів сполучення.

Трудову діяльність почав студентом в 1966 році: працював різноробом, вантажником, майстром на будівництві.

Служив у Радянській Армії в 1971—1972 роках, у ракетних військах стратегічного призначення, рядовий.

Із квітня 1994 року — депутат Верховної Ради України.

У липні 1994 року Едуард Гурвіц обраний міським головою Одеси. У березні 1998 року переобраний на цю посаду з відривом у 70 тисяч голосів. Однак унаслідок судових махінацій Кіровоградським обласним судом результати виборів було визнано недійсними. До перевиборів Едуард Гурвіц як кандидат допущений не був. У тому-таки 1998 році Едуарда Гурвіца було обрано народним депутатом України по Суворовському виборчому окрузі міста Одеси.

У 2002 році знову балотувався на посаду Одеського міського голови, однак унаслідок фальсифікацій підсумків голосування був позбавлений зайняти пост мера Одеси. У 2002—2005 роках — народний депутат України четвертого скликання. Член Комітету Верховної Ради у закордонних справах.

У квітні 2006 року Едуард Гурвіц на виборах мера Одеси переважною більшістю голосів учетверте був обраний одеським міським головою.

Депутат Верховної Ради сьомого скликання, член депутатської фракції політичної партії «УДАР Віталія Кличка». Голова підкомітету з питань депутатської етики Комітету Верховної Ради з питань Регламенту, депутатської етики й забезпечення діяльності Верховної Ради України

Батьки Едуарда Гурвіца: мати — Берштейн Марія Наумівна (1919—1994), похована в Одесі; батько — Гурвіц Йосип Ілліч (1913—1957), похований у Могильові-Подільському. Батько, економіст за освітою, 9 років відсидів у сталінських таборах за статтею 58 Кримінального кодексу — шпигунська діяльність. Едуард Гурвіц має чотирьох дітей: доньку Євгенію, 1975 року народження, сина Станіслава, 1983 року народження, сина Олександра, 2008 року народження, доньку Олену, 2010 року народження, онучку Машу, 1996 року народження, онука Мишка, 1999 року народження й онучку Маргариту, 2009 року народження.

На міському святі дитинства.

Церемонія вручення Одесі Прапора Честі Ради Європи у 2006 році.