Традиція вітати дітей і дорослих зі святами в лікарнях Києва існує вже понад 30 років. Долучилися до благородної справи і юні журналісти. В ІТА «ЮН-ПРЕС» та в «Школі основ журналістики» вони приносили іграшки, книжки, розмальовки та різні приємні для малечі дрібнички. Як справжні медійники, юнпресівці вирішили легких шляхів не шукати і відвідати «найважчих» дітей. Тому до списку адрес, куди збиралися завітати, потрапили дитячий приймальник-розподільник для неповнолітніх, дитячі відділення психіатричної лікарні ім. Павлова та Інституту ортопедії та травматології.
І от стоїмо на порозі дванадцятого дитячого відділення психіатричної лікарні ім. Павлова. Воно розмальоване казковими героями. На стінах — дитячі малюнки, напрочуд яскраві та сонячні.
— Вас тут дуже чекали. Шкода, що ви не приїхали в будній день. У нас зараз лікується 25 діток. Я впевнена, що хлопці розповідатимуть про нинішню подію, як про справжнє свято, — зустрічає нас одна з медсестер.
Якщо відверто, то йдучи до психіатричної лікарні, ми дуже нервували, не знали, які там хворі, і уявляли собі замкнутих і дуже дивних дітей. Однак виявилося, що вони цілком нормальні. Просто у когось, приміром, стрес після смерті батьків. Малечу подовгу «годують» байками, що скоро тато й мама повернуться з відпустки і заберуть їх додому. І того щасливого дня діти чекають місяцями. Є й такі пацієнти, які живуть у своєму світі. Вони не виходять з палат і погано сприймають дійсність. Так, щось з ними сталося у житті і вони не зовсім здорові, але... «У всіх має бути свято. І у всіх має бути дитинство!» — впевнена «циганка» Маша, саме цей костюм дівчина обрала для себе, щоб відвідати медзаклад у складі «казкового десанту» юнпресівців.
А маленьким пацієнтам дитячого відділення Інституту ортопедії та травматології наші вистави хоч ненадовго допомогли забути про хвороби. Після вистави маленькі дітлахи бігали (які могли, звичайно) і питали, куди поділася Крижана Бурулька. Чимало дітей не могли ходити, самостійно сидіти або швидко пересуватися. Але кожна дитина любить погратися. Тому нам довелося згадати і загадки, і гру «Замотай», і ігри на уважність, і «Аеробіку-звіробіку».
Наша акція — це лише крапля в морі. От якби кожен подарував цим дітям хоч трішки свого часу і поділився з ними гарним настроєм. Адже їм так не вистачає найпростішого — спілкування. А коли ти робиш добру справу, то й сам почуваєшся щасливішим. Бо подарував комусь посмішку, почув щирий сміх та подяку, яка йде від самого серця...
Київ.
На знімку: юнпресівці в ролі казкових героїв.
Фото «ЮН-ПРЕСС».
