Сучасну школу практично неможливо уявити без розгалуженої мережі самоврядування, від якої інколи більше шкоди, ніж користі. Кому й чому хочеться стати президентом чи міністром, ми поцікавилися в учнів столичних шкіл.
Ольга, гімназистка 10-го класу (Поділ):
— У школі я президент, виграла демократичні вибори. Було багато претендентів, але моя програма виявилася переможницею: я пообіцяла учням щотижневі дискотеки. Навряд чи щось змінилося в нашій гімназії після того, як мене обрали. Але ніхто від мене і не чекає змін. Будуть вимагати — щось робитиму.
Мар’яна, учениця 8-го класу (Печерськ):
— Я дуже хочу бути президентом чи хоча б міністром культури. Мені треба «світитися». Зараз модно бути лідером. Якби модно було бути спортсменом, я б записалася до секції...
Олег, ліцеїст 9-го класу (Оболонь):
— Дівчата граються в лідерів. Їм хочеться показати, що вони — кращі, розумніші. Насправді ж усі політики — чоловіки. Тому я не хочу бути президентом школи, і без цього маю багато клопоту: готуюся до вступу в університет.
Максим, учень 11-го класу (Троєщина):
— Хочу очолити шкільний уряд. Але не такий, яким він є зараз. На зміни потрібен час, а саме його я не маю. Для мене це важливіше за будь-які крісла. До того ж вся ця їхня влада така надумана! Вони, по суті, нічого не роблять...
Коментар шкільного психолога Лесі Мельник (Київ):
— Нинішній школі не завадить трохи демократизуватися, залучаючи школярів до процесу керування навчальним закладом. Проте на сьогодні для більшості учнів шкільний уряд — це гра в дорослість, а не спроба щось реально змінити. Найбільша проблема — в існуванні формальних, тобто обраних, і неформальних лідерів у шкільному колективі. Оптимальний варіант — перемога на виборах неформальних лідерів. Вони й становлять справжній уряд. На практиці ж ці лідери не тільки байдужі до шкільного самоврядування, а й уникають його. Вони вважають, що офіційна посада понизить їхній статус у колективі, вони ніби перейдуть на бік вчителів, тобто зрадять дитячі інтереси. Власне, різке розмежування між вчителями та учнями, інтересів школи загалом і учня зокрема — найбільша проблема сучасної школи. Й доки триватиме це протистояння, доти нема сенсу говорити про якісь засади шкільної демократії.
Записувала Аліна АКУЛЕНКО.
Вiд ведучого. Якщо самоврядування в наших школах «липове», то, може, краще відмовитися від нього? Як ви вважаєте, діти, вчителі, батьки?
