З досьЄ «ГУ»
Олександр БОНДАРЧУК, народний депутат України двох останніх скликань. До парламенту обраний від Комуністичної партії України. Народився 1957 року в Богодухові на Харківщині, закінчив Харківський авіаційний інститут за фахом літакобудування. До обрання у ВР працював інженером-конструктором АНТК ім. Антонова (Київ). У парламенті працює в Комітеті з питань соціальної політики і праці, входить до складу фракції КПУ.
— Олександре Васильовичу, ви нещодавно виступили проти ініціативи адміністрації Президента об’єднати вітчизняні авіабудівні підприємства в єдиний концерн, вбачаючи в цьому бажання олігархів вивести прибуткові, стратегічно важливі підприємства галузі з-під державного контролю. З сесійної трибуни було зачитано запит до Генеральної прокуратури, про цю проблему ви чимало розповідали у ЗМІ. Наскільки дійовим було ваше втручання?
— Крім офіційних запитів, звернулися тоді й до трудового колективу Авіаційного науково-технічного комплексу, чиї права в даному разі ущемлялися, з листівкою: потрібно готувати непарламентські форми боротьби за свої інтереси. Працює там не багато не мало —майже вісім тисяч чоловік. Президенту, Прем’єр-міністрові, Голові Верховної Ради розіслали звернення профкому, котре, до речі, підтримала й адміністрація підприємства. Керівництво країни одержало попередження: якщо вимоги буде знехтувано, трудящі вийдуть на вулиці. Думаю, це зіграло свою роль. Хоча певні сили і квапилися зі створенням авіабудівного концерну до виборів Президента, тодішній Прем’єр-міністр Янукович завірив, що процес не форсуватимуть. Урядове рішення приписувало провести аудит, що визначить доцільність об’єднання. Нині питання зависло. Як воно розв’язуватиметься в подальшому, за нової влади —невідомо. Адже в знищенні українського авіабудування зацікавлені на Заході — ми одна з небагатьох країн з повним циклом виготовлення літаків і є в цій справі серйозними конкурентами. Якщо знову розпочнуться спроби задушити авіабудування — використаємо адекватні методи.
— Крім членства в Компартії України, ви перебуваєте у Всеукраїнському союзі робітників. Яка ваша функція в цій організації?
— Десять років тому мене обрали її головою. Політична діяльність спрямована на підтримку, з одного боку, найближчих перспектив — розв’язання проблем з виплатою чи підвищенням заробітної плати на підприємствах, зайнятості населення. Ми надаємо пропагандистську й організаційну підтримку трудовим колективам, що відстоюють свої права. З другого боку, завжди указували людям маяк, до чого в цій боротьбі маємо прийти —взяття влади робітничим класом у свої руки.
— Слід розуміти, що парламент для вас — це насамперед трибуна.
— Не лише. Це й одержання необхідної інформації. Поточної, про політичне життя, проблеми в суспільстві, на підприємствах. Її багато. Є час для опрацювання. Можна відгукнутися, виїхати на місце, розібратися. Це і безплатний проїзд за рахунок держави, податків тих людей, яким допомагаємо: робітників, селян, усіх жителів України. Парламент дає можливість відновити ті прогалини в знаннях, котрі я не міг одержати раніше.
— Ви казали про непарламентські форми боротьби. Які вони?
— Це страйки, перекриття автодоріг, залізничних колій. Але насамперед починаємо з мирних дій — депутатських запитів. Закликаємо директора, прокуратуру чи міністерство вирішити проблему. Якщо не виходить, ідемо в колектив, пояснюємо, що законні дії вичерпано, зверталися туди і туди, одержали відписки. Що робимо? Погоджуємося, мовчимо, терпимо чи проводимо акцію протесту? У такий спосіб привертаємо до проблеми увагу громадськості. Після цього місцева влада найчастіше вважає за доцільне, що краще виконати вимогу і погасити конфлікт, аніж допускати розпалення пристрастей.
— Де відбувалися такі акції протесту останнім часом?
— Тридцятого грудня в Миколаєві. Працівниці швейної фабрики «Евіс» три місяці не одержували зарплату. За моїми даними, вона в них і так невелика — 280 гривень «брудними». При цьому за замовленням німців шиють жіночі піджаки і штани, як мені здалося, дуже якісно. А одержують у двадцять раз менше, ніж ті само німці платять у Європі своїм. Працівниці у дворі фабрики провели мітинг. Не допомагає. Потім організували перекриття автостради. Приїхала прокуратура, склали заяву. Тепер перевірятимуть — куди ділися гроші, які розцінки на ці вироби значилися в договорі. За останніми даними, на підприємстві вже почали погашати заборгованості із заробітної плати.
Перед цим перекривали центральний проспект у Сєверодонецьку. Тамтешній підприємець викупив п’ятиповерховий робітничий гуртожиток за надто символічні гроші. Відключив газ, світло і сам придумав якісь схеми оплати житла. В міськадміністрації на акцію протесту відреагували засіданням. На ньому зібралися всі відповідальні служби. Викликали підприємця, якому і пояснили, що керуватися потрібно насамперед законами, а не чинити так: купив собі будинок, а з людьми що хочеш, те і роби.
