Успіхи в аграрній економіці селян так і не збагатили
Минулий рік був високосним. Але, всупереч прикметам, не засмутив ані обвалом гривні, ані іншими економічними катастрофами. Однак почуття непевності і тривоги все-таки вселив. І зміцнення економіки, зростання ВВП, підвищення пенсійних виплат, інші відрадні чинники затьмарило подорожчання продуктів харчування.
Маємо тільки нам притаманний парадокс: врожай виправдав найбільш райдужні сподівання, а ціни на продовольство стали неприємним сюрпризом. Адже відпадає всякий сенс у підвищенні пенсій, якщо відразу піднімаються ціни на усе.
Ціна сала кусала
Яка вже тут упевненість у завтрашньому дні і який оптимізм, якщо істинно український товар — сало — на базарах райцентру дешевше як по 20 гривень за кілограм купити проблематично. І годі сподіватися на те, що роздрібні ціни на національний «снікерс», так само як і на решту продуктів тваринництва, відкотяться на колишній рівень.
Більше того, за десять днів нового року вони підскочили на яловичину — в середньому на 2 відсотки, свинину — на 1,3 %, сало — на 0,4 %, яйця курячі — на 4,5 %, ковбаси варені І сорту — на 0,6 %, молоко — 0,5 %, масло вершкове — на 0,3 %. От і не вір після цього астрологам, які задовго до настання сумних гастрономічних катаклізмів пророкували, що рік Півня в економічному плані буде не з легких. Хоча і без пророків зрозуміло, що тенденція тільки посилюватиметься. Ситуацію ускладнюють як наслідки тривалих президентських виборів, так і майбутні парламентські, у топці яких також згорить чимало грошей. Як саме багато — зокрема, залежатиме і від того, хто очолить аграрний блок уряду.
Агроекономіка крізь призму врожаю
Якщо не заглиблюватися в корінь соціальних проблем, які визріли на селі, — наш хлібороб мало чи не попереду всієї планети. Селянин подолав усі негаразди, хоча озброєність технікою та іншими матеріальними ресурсами впала до рівня 60-х років.
Подолав, незважаючи на те, що праця селянина цінується лише на словах, оплачується в два рази нижче, ніж у середньому по країні (289,99 і 579,45 гривні відповідно). Торік, за інформацією виконуючого обов’язки міністра агрополітики Юрія Лузана, країна одержала чи не рекордний за всі роки незалежності врожай зернових — 41,7 млн. тонн у вазі після доробки. Це більш ніж у два рази перевищує валовий збір 2003 року. З них майже 9 мільйонів тонн кукурудзи, що, за словами в. о. міністра, — також рекорд. Вал пшениці в порівнянні з позаминулим нехлібним роком збільшився мало не вп’ятеро і становив 17,5 мільйона тонн — тоді було намолочено 3,6 мільйона тонн зерна. Більш ніж у два рази зросла площа до збирання — з 2,46 млн. га в 2003 р. до 5,54 млн. га в 2004 р. Також істотно підвищилася врожайність: якщо в 2003 р. вона зафіксована на рівні 14,7 центнера з гектара, то роком пізніше підскочила до 31,6 центнера.
Коли щедрий колос не радує
2004-й справді продемонстрував, що аграрна економіка інтенсивно розвивається. Правда, цифри свідчать: відбувається це насамперед за рахунок тільки невеликої кількості процвітаючих сільгосппідприємств, де ефективно освоюється сучасний менеджмент, а також переробної промисловості, що дає 8 із кожних 10 аграрних гривень, які надходять у бюджет. За попередніми даними, у 2004-му приріст виробництва валової продукції становить 119,1 відсотка, продукції харчової і переробної промисловості — 112,4 відсотка відносно позаминулого року. Хоча не можна заперечувати, що обнадійливі цифри беруть початок на полях країни — темпи зростання обсягів продукції рослинництва статистика зафіксувала на рівні 133,1 відсотка, причому в сільгосппідприємствах — аж 157,1 відсотка. Тож можна говорити, що селянство внесло більш ніж вагомий вклад у загальний по країні приріст валового внутрішнього продукту.
От тільки від напруженої праці хлібороби не завжди мають заслужений прибуток. Горезвісний диспаритет цін, який уже висмоктав із села мільярди гривень, продовжує неухильно псувати статистику аграрної економіки. За словами Юрія Лузана, навіть за офіційними даними, за 11 місяців минулого року ціни на сільськогосподарську продукцію зросли тільки на 8,2 відсотка. Водночас вартість енергоресурсів та інших засобів виробництва, а також послуг для села піднялася на 19,8 відсотків, зокрема на нафтопродукти — в 1,7 разу. Чи можна після цього дивуватися, що зростають ціни на сало та інші харчові продукти — це об’єктивна закономірність. За підсумками минулого року прибуток усіх сільськогосподарських підприємств країни очікується близько 3 млрд. грн., що вочевидь замало для розширеного відтворення в році нинішньому. Більше того, баланс доходів і витрат більш як третини (!) господарств буде зведено до мінусової рентабельності. Гірко відзначати і те, що іще третина підприємств галузі ледь переступили межу беззбитковості. А 30 відсотків успішливих сільгосппідприємств дають у межах 60 відсотків валової продукції. Тобто серед агроформувань, так само як і в нашому суспільстві загалом, не вимальовується такий собі середній клас. У цілому реалії істотно перекреслюють велич підбадьорливих макропоказників.
На соціальних задвірках
Польові успіхи, вал, рекорди... Здавалося б, від статистичного оптимізму, що аж вирує, повинні вигравати насамперед люди, котрі саме й створили це врожайне економічне чудо. На жаль, останнім часом у селян, котрі й за страшнішого лихоліття знали, що свої город і дворище прогодують, вичерпується запас оптимізму: надія змінюється тривогою. З літніх людей мало хто вірить, що виграє від підвищення пенсійних виплат. Молоді цілком обґрунтовано стурбовані, що шлях до вищої освіти для них закритий: мало яка сільська родина потягне навчання сина чи доньки. Люди нездорові, котрих на селі чимало, розуміють, що медицина й цьогоріч їм буде не по кишені. Родини, які мріють про власне житло, можуть втішатися хіба що приказкою: хоч тісно, зате тепло. Бюджет на державне пільгове кредитування індивідуальних сільських забудовників передбачає всього нічого — 31 млн. грн.
Зарплата — сотня гривень на брата
У січні—лютому минулого року середньомісячна зарплата одного штатного працівника сільського господарства (сезонних не рахуємо, вони зазвичай одержують і того менше) ледь перевищувала 200 гривень (розкид — від 115,57 грн. у Хмельницькій області до 337,95 у Донецькій). Середній заробіток сільського трудівника за січень—листопад уже становив, за даними Держкомстату, 290 гривень. Тобто вийшли на рівень пенсійних виплат, але все одно це значно нижче за прожитковий мінімум, що його Верховна Рада затвердила на нинішній рік у розмірі 423 гривень. Інколи з цього приводу уїдливо кажуть, що це і так для селян величезні гроші. Вони, мовляв, живуть з власного городу. Однак чимало коштів доводиться витрачати на опалення житла — на газ, вугілля, дрова, та й ЖЕК у селі не прийде і будинок не відремонтує, дах не полагодить. А лихо, до якого в містах уже звикли, — безробіття, в аграрному секторі також дається взнаки. Таких, хто не бажає працювати (ніде правди діти) в агросекторі також вистачає. За різними оцінками, кожний третій, як не кожний другий.
Ще із негативного, від чого вже відвикли: заборгованість із зарплати з листопада почала знову зростати і на 1 грудня в сільгосппідприємствах становила 143,9 мільйона гривень. «Доки не розв’яжемо проблем такого роду, насамперед гідного заробітку тим, хто сумлінно працює, не можемо відчувати, що подолали хоча б перші поставлені перед собою рубежі» — зазначає Ю. Лузан.
Про красиве
Окреме слово про видовища — цього року різного роду аграрних виставок: національних, регіональних, галузевих започатковано ще більше. Таке враження, ніби вони стали предметом змагань між державними і комерційними структурами. Причому проходять помпезні заходи незалежно від успіхів чи провалів у сфері діяльності, про яку розповідають експозиції. Злі язики пояснюють виставковий бум винятково фінансовою зацікавленістю їхніх хазяїв. Хоча хочеться тішити себе надією, що це лише підступи заздрісників, і вірити офіційним повідомленням про стабільне зростання в аграрній економіці.
