Я воював у 124-му зенітному полку малого калібру командиром розрахунку першої батареї. Відступали від Перемишлян до Сталінграда. Бачили, як люди на схід йшли. На руках — діти, на спині — важкі мішки. Як нам було соромно на це дивитися! Однак ми самі відступали.
А наступали від Сталінграда до Берліна. То була страшна війна, головне, щоб вона ніколи не повторилася. Наші діти в сорочках народилися. Вони не бачили цього горя. Цінуйте фронтовиків, нас дуже мало залишилося.
Я не зміг передплатити газету «Голос України», яку передплачував понад десять років. Поховав дружину, та й сам зліг. Але, якщо буду живий, обов’язково передплачу вашу газету. Дуже прошу надрукувати дороге для мене фото бойових товаришів: Іван Скоп, Ювенко, Дайнеко, Базаров, Деркач. На жаль, імен усіх згадати не можу. Дорогі мої, якщо ви живі, відгукніться.

пров. Станіславського, 16,
м. Жовті Води,
Дніпропетровська область.