Запрошення взяти участь в урочистостях з нагоди підбиття підсумків першого українського конкурсу на кращу науково-популярну статтю «Наука та інновації — суспільству» спочатку здивувало. Бо досі не чув про його оголошення. Та гору взяла зацікавленість.
Одразу зазначу, урочистості проходили солідно (у великому конференц-залі Національної академії наук України) і серйозно. Про доцільність конкурсу один за одним розповідали представники НАН, Міністерства науки і освіти України, кількох наукових центрів Харкова, Британської Ради в Україні та агентства «ІнформНаука. Росія».
Загалом на конкурс було надіслано 146 статей, автори 122 з них — українські, 11 — зарубіжні. Три автори назвали себе в анкетах вченими-журналістами. Ще такі цікаві цифри: автори 19 праць — журналісти, 90 — наукові працівники. Тут нашому братові є над чим замислитися. Російською мовою було написано 101 статтю, українською — 38, англійською — 7.
І ось підсумки. Спочатку кільком авторам вручили заохочувальні призи. Три треті місця дісталися науковцям: Олександру Вольвачу з Криму, Оксані Зінченко з Одеси і Олександру Чувуріну з Харкова. Два других — киянкам. Журналістці Тетяні Галковській та Ірині Осиповій, котра тимчасово не працює. А перший приз — 5000 гривень і пам’ятний бронзовий знак — своєрідний «Оскар» наукової журналістики — виборола журналістка з Харкова Валентина Гаташ. За статтю «Український бренд на світовому ринку «Hі-Teck». У ній йдеться про новинку харківських фахівців, яка нібито застосовується в багатьох зарубіжних проектах, у тому числі «з виловлення нейтрино і контролю радіаційних матеріалів на кордонах держав».
Переможців вітали щиро і сердечно. На завершення церемонії показали унікальний дослідницький фільм про підводний світ Антарктиди. Все було чудово організовано й проведено. Проте у мене особисто без відповіді залишилося кілька запитань.
Приміром, такі. Коли і де було оголошено про конкурс, який стартував начебто у травні нинішнього року? Про це не повідомлялося. Чому серед організаторів конкурсу і засновників призів переважно харківські наукові заклади, агентство «ІнформНаука. Росія», російські журнали «Что нового в науке и технике», «Химия и жизнь»? Чому кращі статті, що надійшли на конкурс, вирішено опублікувати лише у «Всеукраїнській технічній газеті» Державного комітету України з нагляду за охороною праці, яку видають у Луганську? Складається враження, що цей конкурс відомчий, якийсь харківсько-іноземний. А певні наукові заклади Національної академії наук України були формально залучені до його організаторів.
Лунало запевнення: такі конкурси надалі проводитимуть щороку. Вони мають сприяти поліпшенню поширення наукових знань серед широкого загалу та прискорення впровадження у практику новітніх досягнень науки і техніки. Але знову-таки — хто їх проводитиме, серед якого загалу авторів, які друковані видання й інші ЗМІ залучатимуть до нього?..
Отже, якщо ми справді хочемо привернути увагу громадськості до проблем вітчизняної науки, перспектив її розвитку, піднесення престижу наукової діяльності, сприяти щонайширшому впровадженню наукових розробок та інновацій в практику, то такі конкурси мають, мабуть, бути всеукраїнські, із залученням і центральних засобів масової інформації. Про них, умови їх проведення потрібно нагадувати не раз. Як це завжди робиться.
А перший конкурс «Наука та інновації — суспільству», поза сумнівом, відіграв свою надзвичайно важливу роль, його організатори заслуговують на подяку.

Київ.