Білим прапором з боку влади завершилося протистояння між господарями міста і господарями міського пасажирського транспорту: власники херсонських маршруток, які самовільно підвищили плату за проїзд, змусили міськвиконком заднім числом погодитися
— Якби ціна була старою, від нас нічого не залишилося б: за останні півроку кількість транспорту скоротилася на тридцять відсотків, — каже директор автотранспортного підприємства «Корнет-Стиль» Віталій Клітний. — Адже тарифи не змінювалися з 1999 року, а вартість палива, запчастин значно підвищилася. Останнім часом навіть самі пасажири, що сідали в маршрутку, цікавилися: проїзд не подорожчав? Перш ніж підвищити вартість, ми не раз подавали до міськвиконкому розрахунки й економічні обґрунтування. Один із найстаріших негромадських міських перевізників — підприємство «Корнет-Стиль» — незабаром відзначить своє десятиліття. На лініях сьогодні працює більше сотні машин. У недалекій перспективі підприємство має намір розширити парк комфортабельними автобусами великої місткості. Чи такий легкий хліб людей, від роботи яких залежить, погодьтеся, життя міста?
— На купівлю машини хазяїн витрачає чималі гроші, а ще пальне, яке постійно підвищується в ціні, ремонт, техогляд. Порахуйте, скільки потрібно, щоб мікроавтобус себе окупив. Якщо хтось думає, що ми тут гроші лопатою загрібаємо, нехай приходить, спробує, — немовби змовившись, розповідають водії Валерій Риба, що на холодному вітрі, весь промаслений, порпається зі своєї газелькою у дворі підприємства, і В’ячеслав Щербина — на запитання журналіста він відповідає прямо з оглядової ями. Співчутливо дивлюся на його чорні руки: чим і як їх можна відмити?
Віддалений від північної окраїни житловий масив з висотних панельок (іменований «на Безрідного» — за назвою головної вулиці), мабуть, найпроблемніший щодо того, як звідси-сюди добратися-вибратися? Коли комунальні автобуси наказали довго жити, народ долав відстань за сорок—п’ятдесят хвилин пішки до тролейбусної лінії.
— Звідси починалася наша робота, — Віталій Миколайович оглядає примітивний пейзаж окраїни. — Освоюючи нові маршрути, підлаштовуючись під попит споживача, за свій рахунок доводилося ремонтувати окремі ділянки доріг. Зараз ситуація інша — з приходом міського голови Володимира Сальдо помітно поліпшився стан доріг.
На дошкульному вітрі троє водіїв стоячи п’ють каву з разових стаканчиків — продають її на «розкладці» під балконом на розі будинку. Поряд — бетонний навіс, де теж стоячи за столиком під час зупинки перекушують водії. Тепло одягнена жінка люб’язно пропонує нам почастуватися котлетами, пиріжками.
— Незабаром усе це відбуватиметься цивілізовано, —продовжує директор. Ми оглядаємо майже добудований кам’яний будинок, — тут буде їдальня, кімната для водіїв, диспетчерська.
А поки що черговий диспетчер Володимир Коваленко працює на свіжому повітрі, перебігаючи в холодну погоду від автобуса до автобуса, що очікують відправлення. Автобуси «Корнет-Стилю» обслуговують майже десять маршрутів, доставляючи пасажирів практично в будь-який кінець міста.
— На пропозиції, зауваження пасажирів керівництво реагує неодмінно, — каже Віталій Миколайович. — Номер телефону директора — в кожному салоні на видному місці. Найчастіше виражають своє невдоволення сервісом: водій нечемний, не зупинив, де просили, квиток кондуктор не дав, «і взагалі зупинки у вас не там, де мені потрібно». Зрідка, але все-таки, буває, можна почути і добрі слова.
— Регулярно проводимо інструктажі, бесіди з водіями, як поводитися з пасажирами. Проблема з кадрами полягає в тому, що «просто водія» знайти не проблема, а от хорошого... Але з грубіянами розстаємося без жалю, — продовжує Віталій Миколайович.
До чинників, що підривають «маршрутну» економіку, можна сміло віднести ... «каральні» органи. Працівники міліції, прокуратури, податкової, інших силових структур, пожежники за проїзд не платять. Пільги держава дала, а механізми не передбачила. От і возить їх підприємство просто з ввічливості і законослухняності. Сюди додайте ще сім категорій інших пільговиків, яких «корнети» взяли на себе добровільно. І ні копійки з бюджету не одержують. Просто так (у жодному місті немає, мабуть, такої любові до місцевого самоврядування!) перевозять і депутатів міськради — за спеціальними картками з підписами усіх власників-перевізників. Хоча депутатам треба збирати квитки й одержувати з міської скарбниці гроші на проїзд тільки під час виконання депутатських обов’язків. На пільговиках, вважають водії, недораховують 25 відсотків каси.
Наше «розслідування» з херсонських маршрутів закінчилося дуже несподівано — у кабінеті директора міського будинку для безпритульних. Уже дорогою назад Віталій Миколайович згадав установу, над якою шефствує «Корнет-Стиль» —довелося розвертати і їхати до приміської Степанівки.
— Починалася наша дружба років шість тому, коли учителям зовсім не платили зарплату. За що було добиратися на роботу? От я і попросив корнетівців возити наших учителів і вихователів благодійно, — згадує директор притулку Юрій Тимофієнко.
Традиція тривала до нинішнього року, доки маршрут не передали іншому перевізнику. Але друзями так і залишилися. Завдяки шефам діти мають до кожного свята подарунки, одержують і продукти, і одяг. Постійно підприємство безкоштовно виділяє транспорт для поїздок — діти відвідують у сусідньому Миколаєві зоопарк, аквапарк, подорожують до заповідника «Асканія-Нова», влітку не раз виїжджали на море. Мабуть, багато хто з херсонців, довідавшись про це, змінить свою думку про «безмежні» маршрутки.
Херсон.
