Палац, що в селищі Старий Розділ на Львівщині, дістався новим власникам.
Однак облаштування маєтку — пам’ятки архітектури ХVІІІ—ХІХ століть розпочалося... з «війни»
Три роки тому галичани були свідками сенсаційного відкриття. На фасаді колишнього санаторію в селищі Старий Розділ було знайдено оригінали античних скульптур. Їх за радянських часів так забілили вапном, що ніхто й не здогадувався про «родословну» шедеврів із колишнього націоналізованого для потреб трудящих палацу Лянцкоронських. Здогадався лише один чоловік — директор Львівської галереї мистецтв Борис Возницький. З наміром взяти на облік цінності спорожнілого палацу він піднявся до ніш на фасаді, колупнув «гіпс» і ... завмер. А потім був суцільний детектив. Він нічого нікому не сказав, сам перевіз мармурові скульптури до Галереї мистецтв і аж тоді оприлюднив сенсацію. (Про це писала наша газета три роки тому. — Авт.).
Пригадую, у Бориса Григоровича допитувалися тоді, скільки ж коштують античні скульптури і що сталося б з ними, якби палац хтось купив. У тім то й річ, що безцінна мистецька знахідка дісталася б на дурничку новому власникові. Втім, в інтер’єрі палацу ще залишилася дещиця із колекції Антона-Карла Лянцкоронського, який 1884 року виїжджав у наукову експедицію до Малої Азії для пошуків і вивчення грецької старовини. Саме тоді до Роздольського палацу потрапили зразки античної скульптури. А що маємо нині?
Нещодавно мешканці селища Старий Розділ Миколаївського району вдарили на сполох і підняли на ноги місцеву владу, правоохоронні органи, мистецтвознавців. Вони випадково дізналися, що нові господарі палацу познімали із стін і склали в ящики старовинні фрагменти інтер’єру.
— Спочатку охорона нас не впустила до палацу, — розповідає Борис Григорович. — Потім з Києва приїхала дівчина років 25 і каже нам: «Я покупала дворец, а то, что внутри, — не мое дело». Мармурові рельєфи спочатку «загубилися», а потім «знайшлися». А вони коштують разів у шість більше, аніж нові власники заплатили «Укрпрофоздоровниці» за увесь палац. На Західній Україні збереглося 250 портретів ХVІ—ХVІІ століть — із замків та палаців. У Великій Україні —лише три портрети ХVІІ століття. Все інше знищено. У радянський час усі наші замки також горіли. Олеський — у 1951 році, Підгорецький — у 1956-му, Золочівський — у 1960-му, Поморянський — у 1974-му. На диво, це й далі триває. Минулого року в червні згорів палац Чарторийських на Жидачівщині. І ніхто за це не відповідає. Згорів та й згорів. Пожежа в Підгорецькому замку, наприклад, коштувала щонайменше 10 мільйонів доларів. Чи то таке наше виховання, чи це вже в крові... Переходжу до палацу Лянцкоронських. Там були чудові колекції портретів, зразків археологічних досліджень — більш як 20 античних речей. Нині частина їх — в археологічному музеї Одеси. Маємо прекрасні закони, але ніхто на них не зважає. При Міністерстві культури діє комітет із збереження національної спадщини. Такі комітети, згідно із законом, мають бути в кожній області, кожному районі. У нас на Львівщині комітет складається із... трьох осіб. У Одесі — із 16.
Такий комітет, за словами Бориса Возницького, мав би відстежувати долю палаців, інших пам’яток культури в контексті їх переходу з балансу на баланс, із рук у руки. Хіба це не парадокс, що Роздольський палац на березі Дністра разом із комплексом сучасних споруд їдальні, клубу, дирекції і 12 гектарами парку продано аж за... 460 тисяч гривень! Пам’ятка архітектури за українськими законами може бути продана навіть іноземцеві, але новий власник несе повну відповідальність за неї, він має запросити реставраторів, повернути споруді її колишній вигляд. А якщо цього не робить, може бути оштрафований на суму у тисячу мінімальних окладів. Врешті, через суд держава може повернути собі пам’ятку. Нині власники палацу мали б здати фрагменти інтер’єру на депозит у банк або державний музей — для збереження на кілька років, поки триває ремонт. А потім все треба поставити на свої місця. Питання про подальшу долю палацу поки що відкрите. Одне достеменно відомо: громада не дозволить розтягти його по шматках.
Борис Возницький й інші діячі культури сповнені оптимізму...
Дуже хочеться вірити, що ми врешті із почуття самоповаги проголосимо гасло нової революції: мир і любов — палацам і всьому цивілізаційному спадкові, що його заповіли нам пращури. З вірою в те, що й ми залишимо щось для нащадків.
Львівська область.
