Інформаційні агенції повідомили, що інавгурація нового Президента країни дорого обійдеться Україні. У четвер уряд на своєму засіданні ухвалив рішення про спрямування на проведення офіційних заходів з нагоди інавгурації 4,3 млн. гривень (811 тис. доларів). За словами в. о. Міністра юстиції Олександра Лавриновича, гроші взято з резервного фонду державного бюджету. 2 мільйони гривень (377 тис. доларів) одержить Міністерство культури, 1,7 млн. гривень (320 тис. доларів) — Державне управління справами, ще 600 тис. гривень (113 тис. доларів) — Державний комітет телебачення і радіомовлення.
На засіданні Кабміну створено також організаційний комітет із забезпечення проведення заходів, пов’язаних з інавгурацією. Його очолили виконувач обов’язків Прем’єр-міністра Микола Азаров та заступник Голови Верховної Ради і керівник виборчого штабу кандидата у Президенти, лідер блоку партій «Наша Україна» Олександр Зінченко. Вони мають розробити план заходів і святкового прийому від імені Президента з нагоди інавгурації.
Організатори кажуть, що вперше офіційні заходи передбачають спілкування з киянами та гостями столиці на майдані Незалежності. А ще обіцяють влаштувати інавгурацію, якої Україна ще не бачила. Для цього, зокрема, до Києва з музеїв Швеції і Польщі привезли навіть реліквії — булаву та прапор Богдана Хмельницького, до котрих без рукавичок і доторкатися заборонено. Та й робити це можуть лише співробітники музею. Кажуть, що з реліквіями вступ нового Президента на посаду має виглядати ще значуще.
Щоправда, досі не повідомлялося про вартість заходів. Тепер відомо, що нова-стара влада виверне кишені платників податків, яких чомусь знову ніхто не запитав, чи вони готові, а ще більше — чи згодні на такі витрати.
Що, власне, станеться? Обраний 52 відсотками голосів виборців народний Президент вступає на посаду в бідній країні, де прожитковий мінімум становить 432 гривні. 70 гривень днями до нього додалося рішенням Верховної Ради. Щоправда, до пуття ніхто не знає, з якої статті доходу новий уряд їх доплачуватиме. Ми без докорів сумління упродовж усієї нашої незалежності мало не з усього світу приймаємо гуманітарну допомогу. Той-таки світ усиновлює наших сиріт, бо ми неспроможні забезпечити їм елементарні умови для проживання. Ми досі простягуємо руку за подаянням для хворих чорнобильців, бо не маємо їх чим лікувати. У нас нишпорять у контейнерах зі сміттям пенсіонери, а висококласні вояки за тисячу доларів заробітку на місяць змушені їхати на чужі війни, бо влада неспроможна забезпечити їх пристойною зарплатнею, на яку вони могли б купити собі квартири.
Ну чому вся наша історія — з лестощами начальству, кінофільмами на зразок «Дорогий Микита Сергійович», навішуванням їм «іконостасів» на груди — так невідворотно повторюється? Можливо, тому, що ми вийшли ще з тих часів. Тож мали б пам’ятати. А ні, то бодай іміджмейкери могли б натякнути, що таке вже було. Ну принаймні порадити не відразу лізти за грішми в нашу кишеню. На жаль, нічого нового...