Луцьк. Колись поїздки до Києва зазвичай закінчувалися відвідинами «Центрального» гастроному на Хрещатику. Особливо перед святами. Так передноворічного вечора вчинив і мій колега — власкор одного серйозного республіканського видання. Коли журналіст виходив із гастроному, в його руках було безліч сумок і пакетів з бакалійними делікатесами. Час підпирав, а таксі не було. І лише коли до відходу поїзда на Луцьк залишалося хвилин десять, нарешті сів таки у «Волгу» з шашечками. Коли авто зупинилося на площі перед вокзалом, годинник показував 23.03. Отже, за чотири хвилини поїзд відійде. А до нього ще треба добігти! Коли журналіст вискочив на перон, поїзд рушив! З криком «Почекайте!» колега намагався на ходу вскочити у вагон. Та заважали клунки з гостинцями. Провідниця, замість того, щоб допомогти, зі страхом дивилася на нього. А поїзд почав стишувати хід і... зупинився.
Як з’ясувалося, поїзд подали на посадку із запізненням. Про це мій колега не знав і в очах пасажирів, які спокійно чекали поїзда на пероні, мав вигляд психа! А що найгірше, за дивним переслідуванням поїзда спостерігало багато знайомих журналіста. Ото вже було їм про що поговорити за новорічним столом!
