— Ваше обрання до Верховної Ради України для багатьох закарпатців було несподіванкою, бо випередили навіть таку авторитетну особу, як тодішній міністр МНС України Василь Дурдинець.
— Відверто кажучи, це було несподіванкою й для мене. Очевидно, виборці орієнтувалися і на вік кандидатів (на той час мені було тридцять сім), і на їхні передвиборні програми.
У велику політику мене привело прагнення захищати права вітчизняного виробника у найвищому законодавчому органі влади. Незалежно від політичних уподобань. Тому, попри достатньо привабливі пропозиції ввійти до однієї із фракцій, залишаюся й досі позафракційним.
— Великий бізнес підтримки не потребує, бо захищається від усіляких контролюючих і фіскальних органів горезвісним «дахом»...
— І успішно працює «в тіні». А з тих, хто таких «дахів» не створив і справно платить податки, знімають латані свитини. Це несправедливо й абсурдно.
Ті завали, які штучно створювалися упродовж новітньої історії України і в економіці, і в соціальній політиці, і в екології, ще розгрібати і розгрібати... Суспільство різко розшарувалося на два табори — казково багатих і до жаху бідних. А найнезахищенішими стали мої краяни, котрі живуть у горах. Тут і землі бідніші, і зима довша, і літо коротше, і доріг катма, і роботи нема, і соціальна сфера ледь животіє. Навіть попри те, що ці населені пункти мають статус гірських. І, поки що, слава Богу, є екологічно чистими. Та ж картопля, те ж молоко і м’ясо, що вироблені тут, мали б закуповуватися за вищими цінами, в тому числі й державою — для дитсадочків, шкіл, лікарень.
— Карпати останніми роками чомусь час від часу стають зоною екологічного лиха. То паводки, то зсуви, то катастрофічні забруднення водойм нафтопродуктами... Дехто навіть каже, що Бог незлюбив цей благодатний край?
— Бог цей край любить. Не люблять його нечесні люди. Лиш подивіться, як заготовляється найбільше багатство краю — ліс. Не вдаватимемося до обсягів вирубок, бо фахівці переконують, що вони науково обґрунтовані. А методи заготівлі? Де це видано, щоб деревина трелювалася гусеничними тракторами не лише крутосхилами, а й гірськими потічками? Де це бачено, щоб на місцях заготівлі залишалися купи хмизу — розсадник усіляких шкідників?
Маємо дбати не лише про екологію природи, а й екологію душ наших.
— Під час президентських виборів ви стали на бік тодішньої опозиції. Що вплинуло на ваші політичні переконання?
— Передусім захист прав та інтересів моїх виборців. Просто неможливо було чинити спротив тим фальсифікаціям, до яких вдавалися можновладці, щоб протягти на пост глави держави «свого» кандидата. А перед тим були сумнозвісні вибори міського голови в Мукачевому, побиття прихильників опозиції у Сваляві, події на ужгородському стадіоні.
— За характером, кажуть виборці, ви теж толерантний. Тому, вочевидь, колишній повітряний десантник Олександр Кеменяш заснував благодійний фонд «Благодар»?
— На той час я вже заробив і на хліб, і до хліба. А народився й виховувався у простій селянській сім’ї, яка сповідує християнську мораль. У потойбічний світ ще ніхто нічого й ніколи з собою не забрав. Знаючи, як непросто зіп’ястися на ноги нинішньому студентству, особливо з бідних родин, як тяжко жити одиноким, безпомічним, хворим, дітям-сиротам, і заснував цей фонд. Прикро, що не можу допомогти усім, хто цього потребує, — їх надто багато. Але тішуся сподіваннями: мине кілька років, і ці турботи візьме на себе наша молода й потенційно багата держава. А щоб вона стала насправді багатою і зробила такими всіх своїх громадян, треба засукавши рукава працювати до сьомого поту всім, і найперше народним слугам.
Закарпатська область.
