Робітники Моївського цукрозаводу на Вінниччині не дозволили вивезти з підприємства обладнання: завантажені ним три потужні автомобілі не виїхали за прохідну.
Уже рік робітники названого підприємства несуть варту біля заводських воріт. Перші пікети з’явилися тут одразу після того, як у заводському селищі довідалися про наміри нових господарів пустити цукроварню «під ніж». Протягом цього часу нікому не вдалося розірвати живий ланцюг. Робітники не йдуть на жодні компроміси: «Завод повинен працювати...»
Тим часом власники цукроварні, схоже, не відмовляються від своїх намірів. Торік у березні продали заводську піч. Напередодні новорічних свят покупець підігнав три КамАЗи, завантажив на них обладнання. Але вивезти його за ворота робітники не дозволили. Взявшись за руки, цукровари не зрушили з місця. Автомобілям довелося давати задній хід.
Сільський голова Моївки Анатолій Ольхович каже, що цукроварня для бюджету була найбільшим джерелом прибутків. А для майже половини працездатних — місцем роботи. Нині вони змушені найматися хто куди: одні працювали на сусідніх бурякопереробних підприємствах, другі — на Тетіївському цукрозаводі Київської області, треті варили солодкі кристали у Росії. За словами співрозмовника, люди не уявляють свого села без цукрозаводу, тому так відчайдушно захищають його. Майже все обладнання у робочому стані. Щоб його запустити, кажуть спеціалісти, достатньо трьох-чотирьох місяців.
Проблема в іншому, стверджує А. Ольхович: потрібен інвестор, який дав би кошти для відновлення роботи підприємства. На оглядини приїздило чимало бажаючих — з Києва, Донецька, інших міст. Однак...
Нинішній власник Моївського цукрозаводу, розповів виконавчий директор Вінницької обласної асоціації «Поділляцукор» Леонід Козодой, уже має досвід ліквідації підприємства: його стараннями не стало Гніванської цукроварні. Але у кожної медалі два боки. Заради справедливості треба зазначити, що в Чернівецькому районі, де розташований Моївський цукрозавод, недостатньо уваги приділяють буряківництву. Хоча там чудові чорноземи, є техніка, працьовиті люди... Однак площі під солодкими корінцями зменшилися. Без сировини, звісно, завод не працюватиме.
Позиція керівництва асоціації однозначна: необхідно розширювати посіви цукристих до площ, що були за часів Союзу. Тоді переробні підприємства матимуть оптимальні запаси сировини. До речі, в області протягом останніх п’яти років загальна кількість гектарів під буряками збільшується. Галузь, хоч і поволі, відроджує свою колишню славу.
Вінницька область.
