Торік у Дачненській загальноосвітній школі Мар’їнського району започаткували факультатив —основи сільського господарства
Ініціатором нового предмета в розкладі і автором методики стала директор Віра Грібанова — за щасливим збігом обставин, не лише біолог, а й дипломований агроном. Передбачалося, що один рік учні вивчатимуть основи овочівництва, другий — основи садівництва. Корисність таких знань для сільської дитини важко заперечити, але втілення задуму виявилося непростим.
— Перше, з чим довелося зіткнутися, це з цілковитою відсутністю матеріальної бази, — розповіла Віра Геннадіївна. — Щоб розповісти про овочі, їх треба продемонструвати. Тож почала з того, що на власні сто гривень придбала на ринку насіння різної городини, щоб хоча б у пакетиках показати дітям, який вигляд воно має. Потім постало питання: куди все це посіяти? Адже профільне навчання повинно грунтуватися на матеріальній базі.
Попри труднощі, випускники факультативу овочівництва отримали повні знання — починаючи від добирання насіння, визначення його якості до тонкощів вирощування і зберігання врожаю. Однак похвалитися обізнаними у сільському господарстві фахівцями може далеко не кожна школа. «Можливо, варто співробітничати із агрономами? — припускає Віра Грібанова. — Тому що підготувати вчителя такого профілю дуже складно. А в підручниках багато неточностей, які бачить лише фахівець».
На думку завідувачки методичного кабінету Мар’їнського районного відділу освіти Ельвіри Горної, профільне навчання є питанням номер один у реформі освіти. За останні роки в районі накопичено позитивний досвід: наприклад, Єлизаветівська і Максиміліанівська школи готують трактористів та комбайнерів. Є попит на підготовку старшокласників до фермерської справи. Простіше кажучи, сучасний «профіль» нагадує «профорієнтацію» за радянських часів, коли кожен випускник школи отримував якусь професію — водія, кухаря або стенографістки. І якщо років двадцять тому відвідання навчально-виробничого комбінату молодь сприймала як «обязаловку», то нині володіння професією дає переваги на ринку праці.
— Старшокласникам у сільській місцевості не обійтися без основ сільськогосподарського виробництва, — переконана завідувачка методкабінету. — Але такий курс, по-перше, не повинен відходити від науки, а по-друге, має бути доступним для сільських школярів. Крім того, потрібна програма перепідготовки вчителів. Вважаю, це повинен бути саме вчитель, людина, яка не лише могла б дати учням спеціальні знання, а й бути педагогом. Дуже багато чого є в навчальних планах, однак якихось конкретних методичних розробок бракує. Директори шкіл, заступники вирішують усе на своєму рівні, як то кажуть, варяться у власному соку. Немає рекомендацій, на які можна було б спертися.
Матеріальне забезпечення — проблема не нова, однак для профільного навчання вона подекуди має вирішальну роль. Щоб навчити майбутнього тракториста, треба мати щонайменше трактор, пальне та експериментальне поле. В жодному кошторисі такі витрати не закладено. А шкода. Потрібен сільським школам і безпосередній контакт із потенційними роботодавцями та вищими навчальними закладами. Однак і тут на ентузіастів чатують підводні камені: щоб видавати документ про отримання спеціальності, школа повинна мати відповідну ліцензію, а її отримання — процес довгий, клопітний і витратний. Без такого ж документа вчорашній випускник не зможе влаштуватися на роботу за фахом.
Донецька область.
