На одній з найвіддаленіших околиць Чернігова розташувався мікрорайон Астра. Виник він майже 15 років тому, коли люди, полишивши надію на державне житло, всіма правдами і неправдами діставали цеглу і поспіхом вкладали свої заощадження у приватну забудову. Нині більшість забудовників реалізували свій задум, але й досі їм не позаздриш.
Щороку вони пишуть листи до вищих інстанцій Чернігова і Києва. Ось рядки зі скарги, яку отримав «Голос України»: «Астра — це 300 будинків, близько 1000 людей, у тому числі 280 дітей. За свої гроші ми збудували електромережу, провели газ і воду. Але дорогу збудувати не можемо. Восени, весною — непрохідна багнюка, влітку — хмари куряви, щоночі — темрява. У нас немає жодної школи, дитсадка, навіть магазину. 2003 року нарешті почали будувати дорогу. Але роботи зупинили через те, що на проїжджій частині вулиці були прокладені телефонні кабелі».
...Грудень, температура трохи вище нуля. Наша службова машина ледь проскочила першу величезну баюру однієї з вулиць Астри. Потім було ще з десяток таких. Поки дісталися до будинків центральною вулицею Славутицького, автомашина рясно вкрилася брудними патьоками та краплями. Мешканці Астри не приховували обурення через відсуність міського транспорту, освітлення і стан доріг.
Оля Сливко, студентка Чернігівського педуніверситету: «Вранці звідсіля ще можна якось більш-менш нормально вийти. А ось увечері тут суцільна темрява, калюжі та багнюка. Страшно повертатися додому! До того ж сюди не ходить пасажирський транспорт і доводиться хвилин 30 йти до першої зупинки тролейбуса. Через такий стан доріг навіть таксисти відмовляються їхати сюди».
Інвалід ІІ групи Леонід Лагутенко розчарований постійними обіцянками влади «довести до пуття» житловий мікрорайон: «Дорога, освітлення, автобус — це надзвичайно актуально для кожної родини, яка насмілилася тут проживати. Не вистачає терпіння чекати».
Будинок Юрія Мамонова — один з крайніх: «Маю двох хлопчиків-школярів, котрі після уроків ще й відвідують гуртки. Але ж повернення додому темною дорогою — суцільне випробування для них».
На перший погляд, на якомусь хуторі Чернігівщини про розв’язання подібних проблем люди вже й не мріють і не пишуть до інстанцій і редакції. Втім, Чернігів — не хутір. Він повинен тримати відповідну планку рівня обласного центру.
Чернігівська область.
