Землетрус і цунамі в регіонах Південно-Східної Азії забрали життя 155 тисяч осіб, третина постраждалих — діти. П’ять мільйонів громадян утратили домівки. Кількість загиблих іноземців становить близько п’яти тисяч. Ці дані оприлюднив координатор гуманітарних програм ООН Ян Егеланд.
Від стихійного лиха постраждали також громадяни нашої країни. За повідомленням речника МЗС України, досі не з’ясована доля 17 з них. У регіоні, враженому цунамі, могли перебувати 49 громадян України. Доля 32 з’ясована — вони живі: 14 перебувають у готелях Таїланду, 5 — у лікарнях острова Пхукет і Бангкока, ще 8 повернулися на батьківщину, з рештою встановлено контакти.
Учора громадяни країн Європейського союзу трьома хвилинами мовчання вшанували пам’ять жертв катастрофи. Зарубіжні ЗМІ зазначають, що такого сумного та тривожного настрою під Новий рік, як напередодні, людство не пам’ятає. В усьому світі різними мовами звучали молитви за упокій душ тисяч жертв глобальної природної катастрофи. В Європі було приспущено державні прапори та сині з золотими зірками знамена ЄС, відмінено більшість масових новорічних урочистостей, а європейські столиці освітлено не так яскраво та святково, як зазвичай. Європейці солідарні з народами Південно-Східної Азії і сумують за співвітчизниками, для котрих різдвяні канікули стали трагедією.
Про це говорили в традиційних новорічних зверненнях до своїх народів глави держав. Зарубіжні газети виносять на перші шпальти фотографії загиблих співгромадян і попередження, що їх кількість може зрости. Вони також повідомляють про гуманітарну допомогу постраждалим регіонам: її вже надано на 1,2 млрд. доларів. Для світу, для Європи кордонів нині немає.
Я уважно переглянула українські газети з 26 грудня, коли сталося лихо, по 5 січня, коли готувала матеріал. Лише деякі з них надрукували повідомлення про природну катастрофу. Щодо офіційних осіб, зокрема перших у державі, то жоден з них у своїх новорічних зверненнях до народу не згадав не лише про глобальну катастрофу, а й про співвітчизників, місце перебування котрих на той час не було встановлене.
Мені кажуть: «Ну хіба до того було? Україна була зайнята політикою, котра заполонила не лише майдани, а й кухні!» Може, й так. Тільки світ це наше «цунамі» не лише помітив, а й усіляко підтримав. На всіх рівнях. А ми не тільки чужу біду проігнорували, а й своїм людям не поспівчували, не підтримали у горі. Може, 17 наших громадян — це менше, ніж понад тисяча німецьких, за якими сумує уся без винятку ФРН? Чи ми й досі не навчилися цінувати людське життя? Бо щось я не бачила в газетах ані прізвищ зниклих безвісти, ані їхніх знімків, ані співчуття родинам. Вшановуватиме Україна пам’ять жертв глобальної катастрофи чи ні? З’ясувалося, що ми й не проти, якщо надійде відповідне... розпорядження.
Соромно...
