Багато написано про важкі бої на землі України в роки війни. Довелося пережити і мені те, що ніколи не забудеться.
Відбиваючи атаки німецьких танків поблизу станції Опитної на Харківщині, дві 76-міліметрові гармати нашої батареї разом із обслугою опинилися в оточенні на західній околиці станції. Машини, що перевозили ці гармати, було підбито. На прохання нашого комбата командир танкової бригади, яку ми підтримували, Герой Радянського Союзу полковник Позолотін прислав на підмогу танк Т-34. Нам, трьом розвідникам, наказали під прикриттям танка прорватися до оточених, забрати й вивести поранених і гармати.
Це відбувалося вдень. Під сильним вогнем фашистів, укриваючись за танком, ми пробилися до оточених. Пересуваючись поповзом, на колінах, зачепили танковими тросами обидві гармати, поклали на танк тяжкопоранених і під ще сильнішим шквальним вогнем вивезли гармати на позиції своєї батареї. Це був дуже сміливий і небезпечний рейд, оплачений життям товаришів.
Особливо велике горе пережив я через загибель мого найкращого друга, земляка, досвідченого командира відділення Сергія Старостіна. До війни він був студентом, чемпіоном міста з боксу, ніколи не сумував. Ох, як важко було мені писати про загибель Сергія його матері, з котрою я був особисто знайомий.
За подвиг біля станції Опитної мене удостоїли найвищої солдатської нагороди — медалі «За відвагу». Ця нагорода була і залишилася для мене найдорожчою. Мені тоді виповнився 21 рік.
Сергій ГАВРИКОВ,солдат-розвідник артилерійського полку, полковник у відставці.
