«Зайвих» людей не буває

Володимир Ілліч ПІдлІсний — директор Сумського обласного центру зайнятості. Народився у знаменитій на весь світ Штепівці на Сумщині, про яку німецький генерал Гудеріан сказав, що вперше міць танка Т-34 фашистські зайди відчули у кровопролитному бою саме під цим українським селом.

Скільки себе пам’ятає, завжди марив спортом. То бачив себе олімпійським чемпіоном, то організатором спортивного руху у масштабах України. Старшокласником захищав честь району, області, республіки. Легка атлетика для нього була понад усе. Знемагаючи, долав висоту за висотою. Саме відтоді успадкував впертість у досягненні поставленої мети. Хтось поряд з ним з відчаю опускав руки, а він до «метеликів» в очах загартовував свій характер і завжди прагнув добігти до фінішу. Так, у дев’ятнадцять, уже навчаючись у Черкаському педінституті, «добіг» до майстра спорту з легкої атлетики. Після закінчення пішов у тренери дитячо-юнацької школи в Лубнах, потім — армія, спортивна рота. Саме там, коли результати впритул наблизилися до заповітного нормативу міжнародного майстра спорту, серйозно пошкодив ахілесове сухожилля. Та загартований у спортивних баталіях, Володимир не збирався пливти за течією, й фактично розпочинає життя з чистого аркуша: працює інструктором, заввідділу обласної ради ДСТ «Авангард», головою комітету з фізичної культури та спорту Зарічного райвиконкому, інструктором райкому партії. По закінченні аспірантури у Київському інституті фізкультури — викладач Сумського педінституту. Після захисту кандидатської дисертації — завідувач відділу облвиконкому, заступник голови Сумської облдержадміністрації. І на кожній посаді, як колись у спорті, віддається роботі сповна.

Останні п’ять років очолює обласну службу зайнятості. Тут, як і всюди, також прагне працювати щонайбільше. І знову бере нові висоти. Дається взнаки правило: ніколи не зупинятися на досягнутому. Тож, спираючись на підтримку колективу однодумців, штурмує нові висоти. Не заради власних амбіцій чи честолюбства. Заради людей, їхнього майбутнього, майбутнього держави. У нього одне-єдине переконання і життєва концепція: «Зайвих людей на світі не буває».

Зрештою, Підлісний не лише на словах переймається людськими долями. Він прийняв центр наприкінці фінішної п’ятирічки століття якраз у самісінький пік безробіття, коли на узбіччі життя опинився кожен четвертий працездатний сумчанин. Сумщина тоді перебувала на межі економічної катастрофи, перетворившись з донора на найбільший дотаційний регіон України, в якому левову частку фінансових надходжень з пожадливістю Циклопа перемелювало ще страшніше безробіття. До безодні лишався один-єдиний крок. На щастя, Підлісний з командою уберіг область від нього. Мало того, за час його перебування на посаді директора Сумського обласного центру зайнятості на Сумщині відбулися переміни, схожі на диво-казку: кількість безробітних зменшилася в області майже у шість разів (!). Торік, наприклад, службою зайнятості було працевлаштовано майже 30 тисяч колишніх безробітних.

Про шляхи виходу із затяжної кризи, стратегію подолання безробіття та перспективи знівелювання цієї проблеми у регіоні в майбутньому наше інтерв’ю з членом-кореспондентом Міжнародної кадрової академії, директором Сумського обласного центру зайнятості Володимиром Іллічем ПІДЛІСНИМ.

— У чому причина такої разючої метаморфози: з 24-го місця, яке регіон до вашого приходу посідав за рівнем працевлаштування, за неповну п’ятирічку фактично зробив ривок у дамки — на друге. Це що? Щасливий збіг обставин чи, можливо, спрацював давній римський постулат: «Прийшов, побачив, переміг!»?

— Ні перше, ні друге. Будь ти хоч наймудріший, а з наскоку такої глобальної проблеми ніколи не розв’язати. Усе залежить від підходу до неї. Ми за основу взяли комплексний. Розгрібання завалів розпочали з формування обласної програми на основі районних та міських програм, затверджених міськвиконкомами та колегіями райдержадміністрацій. Зауважу, Сумщина першою в Україні стала на шлях комплексного вирішення проблем бідності та зайнятості населення. Розрахована вона на десять років і умовно розділена на п’ять етапів. Сьогодні ми вже завершуємо реалізацію третього етапу. Йдемо, так би мовити, майже з півторарічним випередженням затвердженого графіка. І хоча в основі програми комплексний підхід до розв’язання питань безробіття та розвитку ринку праці, з самого початку її запровадження ми, не розриваючи її цілісності, акцентували свою увагу на трьох головних аспектах: створенні на промислових підприємствах області якомога більшої кількості дотаційних робочих місць, залучення до підприємницької діяльності безробітних, а також оплачування громадських робіт.

— Який з цих аспектів, на вашу думку, нині є найперспективнішим і пріоритетним для видалення «пухлини» під назвою «безробіття», яка сьогодні розповсюдила свої метастази на всі прошарки суспільства?

— Однозначної відповіді тут бути не може. Народна мудрість: кожному овочеві — свій час у цьому разі звучить дисонансом. Усі вони є невід’ємною складовою комплексного лікування вкрай запущеної хвороби. І все-таки на нинішньому етапі найбільше акцентуємо увагу на підвищенні зацікавленості роботодавців у тісній співпраці з нами. Результати свідчать самі за себе: сьогодні Сумщина за рівнем працевлаштування поступається лише Києву. Відрадно констатувати й те, що за сприяння роботодавців обласна служба зайнятості працевлаштувала нинішнього року більш як 40 тисяч незайнятих людей. Цей здобуток дорогого вартий.

— Не погодитися з цим і справді важко. А які складові цього успіху?

— Насамперед оперативне й адекватне реагування на зростання вимог до кваліфікації спеціалістів, яких сьогодні потребує ринок праці. Раніше, ніде правди діти, навчання та перенавчання безробітних нерідко здійснювалося за принципом: як з очей, так і з думки. Навчили, а як і де влаштуєшся — то, вибачайте, вже ваші проблеми. Кожному другому доводилося роботу шукати самостійно. Внаслідок такої «турботи» почастішали рецидиви повторного перенавчання. А отже, довелося відмовитися від цієї малоефективної та ще й хибної практики, яка була для годиться. Нині обласний центр зайнятості працює під девізом: «Учора, сьогодні, завтра — здійснюємо профнавчання заради працевлаштування». Саме гасло своїм змістом підкреслює орієнтацію нашої роботи: знаходити нові форми і методи щодо працевлаштування безробітних після їхнього навчання. Вкотре хочу наголосити — у тісній взаємодії з роботодавцями. Адже всім зрозуміло: працівник, який підготовлений безпосередньо на робочому місці, та ще й з урахуванням актуальності професії, надалі приноситиме максимальну віддачу і підприємству, і його власнику. Щоб не повторювати помилок минулого, коли більшість учорашніх випускників опинялася на узбіччі життя, посилилася профорієнтаційна та інформаційна робота серед учнів загальноосвітніх шкіл. Практикуються спільні заходи з управлінням освіти та науки облдержадміністрації.

Прикладом такої співпраці є індивідуальне навчання на ринкоутворюючих підприємствах Сумщини. Так, ВАТ «Сумихімпром» за останні три місяці уклало із Сумським міським центром зайнятості 17 договорів на навчання за 12 професіями. Флагман вітчизняного машинобудування — ВАТ «СНВО імені Фрунзе» пішло ще далі: за заявками базових центрів зайнятості навчає безробітних з інших районів з їхнім подальшим працевлаштуванням.

Як згадувалося вище, професійна підготовка, перепідготовка та підвищення кваліфікації нині підпорядковані потребам ринку праці. Навчання також здійснюється й за професіями, які сприяють індивідуальній трудовій діяльності. Варто також зазначити, що за нинішній рік банк напрямів професійного навчання розширився на 37 позицій і сьогодні становить 107 позицій. До речі, упродовж поточного року професійним навчанням було охоплено рекордну кількість безробітних — майже 7 тисяч осіб.

— Наскільки мені відомо, проти безробіття працюють дотаційні робочі місця, кількість яких за останні роки в області невпинно зростає. А чи правда, що саме вони стали отим з’єднувальним містком дружби поміж службою зайнятості і роботодавцями?

— Порівняння досить влучне. Передусім вони стали паличкою-стукалочкою для молодих виробництв малого й, певною мірою, середнього бізнесу, які ще не встигли зіп’ястися на ноги. Тільки нинішнього року дотації з Фонду загальнообов’язкового державного соціального страхування отримали майже 600 роботодавців цієї категорії, які вивчили, а потім й облаштували в себе за договорами не мало не багато — більше трьох тисяч працівників. Втім, не пропускають можливості фактично безплатно отримати кваліфіковані кадри й флагмани вітчизняної й світової індустрії — багатотисячні колективи сумських хіміків, машинобудівників. Про фрунзенців на чолі з Героєм Соціалістичної Праці і Героєм України Володимиром Матвійовичем Лук’яненком, де сьогодні зайнято майже 22 тисячі працюючих, хочеться сказати найтепліші слова. З цим гігантом, завдяки його керівникові, нас пов’язують давні партнерські стосунки. До того ж паритетні. Не таємниця, що сьогодні навіть це підприємство частково переживає голод на висококваліфіковані кадри з багатьох спеціальностей, зокрема, верстатників. Тож нині об’єднанню навіть доводиться тимчасово «позичати» цих спеціалістів у інших машинобудівних заводів області. Аналіз демографічної ситуації диктує: вже зараз треба дбати про завтрашню зміну. Про майбутнє, сьогоднішній кадровий потенціал фрунзенці дбають разом зі службою зайнятості. Передусім створюючи дотаційні робочі місця. Лише цього року таких в об’єднанні було створено 170 з лишком. Фрунзенський колектив завжди бере участь у проведенні ярмарків вакансій, де має найбільший попит у тих, хто шукає роботу. Зрештою, всіх векторів співпраці не перелічиш. Достатньо зазначити, що між нами укладено довгострокову угоду, в якій на чільному місці — підготовка спеціалістів на замовлення виробничих підрозділів підприємства, створення нових додаткових робочих місць, навчання нової робочої зміни з допомогою надпотужного об’єднання.

— Гадаю, нас не зрозуміють, коли ми обійдемо мовчанкою проблеми сільського населення. Адже не секрет, що село, либонь, як ніхто інший, потерпає від безробіття.

— Безробіття в сільській місцевості й справді проблема з проблем, до того ж державної ваги. Тож, відповідно, розв’язати її можна лише об’єднавши зусилля. І першу скрипку у цьому рятівному оркестрі має виконувати держава, яка, за великим рахунком, своєю непродуманою політикою поклала сільськогосподарську галузь на обидві лопатки. Власними зусиллями службі зайнятості навіть одного, найменшого сільського проблемного вузлика не розв’язати, так вони сплелися у клубок ребусів і головоломок. Однак це не означає, що ми залишили село та його жителів напризволяще, наодинці з їхніми тривогами. Допомагаємо, як можемо. На жаль, наші можливості обмежені. У селян поки що єдиний вихід —започаткування власної справи. Скільки у нас сіл без перукарень, майстерень з ремонту взуття, одягу, побутової техніки. За підтримки місцевої влади намагаємося заохотити жителів для відкриття на території кожної сільради побутових майстерень.

— Переконаний, з безробітними інвалідами ситуація не набагато краща.

— Що правда, то правда. Проблема забезпечення роботою малозахищені верстви населення: молоді, жінок з дітьми-інвалідами, матерів-одиначок — на одному рівні із селянським безробіттям. Торік керівництво облдержадміністрації зобов’язало райдержадміністрації та міськвиконкоми забронювати на місцевих підприємствах п’ятивідсоткову квоту від кількості робочих місць та забезпечити працевлаштування на них громадян, які неспроможні на рівних конкурувати на ринку праці.

— Навряд чи більшість підприємців у захопленні від цього розпорядження?

— Аплодисментів не було. Однак нині за вікном 2005 рік, а не 1999-й. Відтак ситуація потроху виправляється. Дедалі більше керівників колективних і приватних фірм з розумінням ставляться до проблеми зайнятості малозахищених. На зміну їхнього світогляду певною мірою подіяли п’ятикратні штрафні санкції за нехтування законом. Проте чимало серед них уже давно живуть з Богом у серці. Це передусім Євген Дмитрович Чернов — директор шосткинського казенного заводу «Імпульс», де сьогодні трудиться (навіть важко повірити) 146 інвалідів. Тож цілком заслужено саме цей завод став домінантом Всеукраїнського конкурсу з працевлаштування інвалідів. Не менше уваги приділяє особам з обмеженими фізичними можливостями й колектив відкритого акціонерного товариства «Шосткинський міськмолкомбінат» на чолі з головою правління Ларисою Олексіївною Рудаковою, де тільки за два попередні роки прийнято на виробництво 39 інвалідів.

Хочу наголосити, що перелічені здобутки, які допомогли області за попереднє п’ятиріччя зробити прорив на ринку праці, стали можливими завдяки самовіддачі усіх підпорядкованих структур міськрайонних та районних центрів зайнятості, де працюють чуйні, доброзичливі і турботливі люди.

— Насамкінець коротко ще про одне сумське «ноу-хау» — міжнародні ярмарки вакансій за участю роботодавців з прикордонних областей Російської Федерації. Вони справді спроможні, якщо не кардинально, то хоча б частково змінити ситуацію на краще на регіональному ринку праці? Чи це, як у нас нерідко трапляється, данина моді: мовляв, і ми не ликом шиті?

— Факти, як відомо, вперта річ. На чотирьох перших таких ярмарках, які було проведено на Сумщині, наші сусіди — росіяни з Бєлгородської, Курської та Брянської областей виставили «на аукціон» майже 12 тисяч (!) вакансій. А тепер угадайте, скільки жителів області пристало на пропозиції? Майже півтори тисячі. І працюватимуть вони в Росії не як проліски, а легалізовано, з наданням їм гарантованого соціального захисту...

Розмову вів Владислав ЖМУРКОВ.