Наввипередки з часом

Нинішній грудень цілком заслужено можна назвати бюджетним. У тому сенсі, що багатостраждальний фінансовий документ, який визначає параметри життя наших співгромадян на майбутні дванадцять місяців, Верховна Рада таки прийняла. Здавалося, що наші народні депутати граються у доганялки із самим його величністю необоротним часом, проголосувавши за бюджет-2005 за сім днів до настання Нового року. Та й узагалі, як на мене, у грудні практично вся країна згадала цю дитячу забаву — доганялки.

Зима на Україну звалюється завжди зненацька — до цього ми вже звикли. Ходять чутки, що найбільш просунуті букмекери вже приймають ставки, хто на черзі? На замерзання? Тобто мешканці якого міста чи навіть району.

Цього року саме з настанням першого похолодання, коли термометр опустився нижче нульової позначки за Цельсієм, почали тремтіти від холоду мешканці Миколаєва, Кіровограда, Вінниці, Дніпропетровська, Одеси, Чернівців. Контрольована приватним капіталом компанія «Газ України» — закононароджена дочка всесильної НАК «Нафтогаз України» — від попереджень перейшла до справи. І в названих обласних центрах одна за одною котельні міськкомунгоспів знову почали від’єднувати від паливних магістралей. За несплату.

Особливого колориту таким жорстким заходам надало те, що від’єднання збіглися в часі з помаранчевою революцією. Господи! Яких тільки висновків, у зв’язку з цією обставиною, не робили заангажовані аналітики! Природно, залежно від кольору. Помаранчеві й біло-блакитні просто захлиналися у взаємних обвинуваченнях. Чи потеплішало від такого словоблудства мешканцям, скажімо, Дніпропетровська, у чиїх квартирах температура опустилася значно нижче 18 градусів, обговорювати не будемо. А от реальні причини щорічно повторюваних колізій варто розглянути. Поза всякою політичною ситуацією.

Як водиться, крайніми залишаються самі наші співгромадяни. Саме небажанням українців вчасно оплачувати міські комунальні зручності традиційно пояснюються борги міськкомунгоспів перед постачальниками блакитного палива, які регулярно з’являються саме взимку. І в першому наближенні в таких логічних висновках є резон. У тому-таки Дніпропетровську заявлені на 1 грудня борги комунальників перед газопостачальниками наблизилися до рубежу в 30 мільйонів гривень. За його транспортування — до 5 мільйонів. Понад 10 мільйонів заборгували дніпропетровці за електроенергію. З такими цифрами сперечатися важко. Тим паче якщо вони офіційні. Але от що цікаво.

У вересні, як запевнив заступник глави Дніпропетровської обласної держадміністрації Леонід Турчин, рівень плати за житлово-комунальні послуги становив 117 відсотків. У листопаді — 81,2 відсотка. Отже, середнє арифметичне — 98,2 відсотка. Не знаю як хто, але я не чув, щоб через заборгованість в 1,8 відсотка газівники перекривали магістральні засувки.

Треба думати, що названі вище мільйони — борги попередніх періодів. Якщо це так, то не слід забувати яких. Виниклих тоді, коли пограбований український народ ледь зводив кінці з кінцями й у умовах небаченої в історії кризи, втративши оплачувану роботу, метався в пошуках навіть не засобів, а способів виживання? Коли це так, то держава, що допустила таке, мусить сама і відповідати за такі борги.

Хай там як, але саме тоді в нашого народу з’явилася приказка: краще бути ситим у холоді, ніж голодним у теплі. До слова, ця приказка цілком може стати знову актуальною, якщо завважити, що в тому-таки Дніпропетровську (утім, як і по всій Україні) до грудня ціни на основні харчові продукти піднялися, порівняно з вереснем, на 30—40 відсотків. Та я навіть не про це. Я все-таки — про якість цих самих триклятих комунальних послуг.

Опалювальний сезон у році, що минає, практично по всій Україні розпочався вчасно, 15 жовтня. У деяких містах, зокрема в Києві, готуючись до майбутніх виборів президента, чи що, батареї в наших квартирах стали гарячими ще на кілька днів раніше. А от ранніми морозами і снігопадами природа нас не балувала, а якось зовсім навпаки. Практично півтора місяця за вікнами стояла плюсова температура. Зазначу, за вікнами з навстіж відчиненими кватирками. Та й остання декада грудня більше схожа на ранню весну, ніж на пізню зиму. І кватирки міських квартир знову повідчиняли.

То кого обігрівають у теплі осінньо-зимові дні наші доблесні комунальники? Своїх співгромадян, котрі навчилися виживати в умовах ринкової економіки, чи повітря в міських кварталах? Коли, зрештою, ці самі опалювально-комунальні послуги відповідатимуть нашим реальним потребам? А платити ми будемо не за кубометри житла чи квадратні метри наших квартир, а за використані, але тільки за потребою, а не за невідомо ким розрахованим ранжиром калорії? Невже на тих самих котельнях важко установити пристрої, що автоматично регулюють температуру подаваної в радіатори міських квартир гарячої води чи пари залежно від погодних умов? Адже від цього прямо залежить кількість кубометрів блакитного палива, що їх виставляють нам до оплати комерційні структури ДК «Газ України». Як там пояснює народна мудрість, чому ми бідні?

Коли наприкінці жовтня—на початку листопада виник ажіотажний попит на наявну ВКВ і біля зачинених віконець обмінників спритні наші співвітчизники таки нав’язували потенційним покупцям долари США за курсом 1 до 10 гривень, слово честі, особисто я очікував, що за спекуляцію візьмуться не тільки валютні жучки, а й наші респектабельні банкіри. Уже скільки разів вони нарощували свої фінансові м’язи за рахунок жалюгідних заощаджень рядових своїх співгромадян, користуючись і політичною нестабільністю, і фінансово-промисловою кризою в далекій Малайзії, і методологією Мавроді, вибудовуючи піраміди короткострокових держкредитів під надвисокі відсотки, і схильністю (утім, після усього пережитого за останні 13 років цілком пробачливої) наших співгромадян до панічних настроїв.

Наші банкіри встояли. Перед спокусою. Нібито встояли. І гривня не впала стосовно долара. Й інфляція на рік не перевищить очікуване дванадцятивідсоткове зростання ВВП. Офіційно не перевищить. І навіть у самий пік революції на Майдані охочі могли придбати жадану «зелень». З деякими труднощами. Нацбанк цьому не перешкоджав, викидаючи на ринок зі своїх резервів нові й нові порції грошових знаків з портретами американських президентів: за щотижневими грудневими зведеннями, купівля населенням України доларів США втроє перевищувала їх продаж.

Одне слово, рядовим громадянам тільки і залишається кричати «ура», а нашим жінкам кидати в повітря чепчики, вітаючи вітчизняних фінансистів. Що й робили багато які ЗМІ — засоби масового ідіотизму, даруйте, інформації населення. Почали говорити про нову якість українського бізнесу на грошах. Про високий патріотизм наших банкірів. Їхнє благородство у критичні, чи то пак революційні, дні. Говорили, як водиться, з почуттям глибокого задоволення.

А от мені вдовольнятися вітчизняною фінансовою системою якось не дуже хочеться. І ось чому. Ціни практично на всі імпортні товари і практично в усіх магазинах саме після знаменитої постанови НБУ 576 (що нібито відвернула катастрофу всієї банківської системи запровадженням обмежень), у тому числі на свободу використання внесків фізичними особами, були перераховані не за курсом долар/гривня, а за курсом євро до нашої валюти. У чому тут тонкощі? А в тому, що стосовно євро долар США опускається. А стосовно гривні — тупцює на місці. Добре це чи погано для нас з вами? Спробуємо розібратися. З точки зору гаманця рядового українця.

У вересні там, у Європах, куди ми всі так дружно прагнемо, за євро давали 1,202 долара США. У грудні — 1,30 чи трохи більше. Падіння «зеленого», отже, становило близько 8 відсотків. За цей же час гривня щодо євро опустилася на 10,5 відсотка. Де осідає курсова різниця, за завидної сталості долара в межах України? Правильно, у кишенях наших глибоко патріотичних банкірів. А якщо зважити на обсяги доларових внесків населення в банках, у скляних також, а це десятки мільярдів, то курсова різниця у 2,5 відсотка — куш доволі солідний.

І ще. Хоча з поверненням Володимира Стельмаха на посаду головного банкіра країни обмеження на поточне кредитування, передбачені постановою НБУ 576, фактично знято, самі банкіри останнього тижня почали говорити про тайм-аут. Два тижні (після повторного другого туру виборів президента) буде потрібно, щоб, цитую, «підбити підсумки». Ще два тижні вони відводять на формування нового уряду. Після чого, як запевняє голова правління «Укрсоцбанку» Борис Тимонькін, усе владнається. От тільки що «все»? Аграрники, погасивши банківські кредити наприкінці листопада—на початку грудня, уже місяць як сидять з голими рахунками. І ще місяць сидітимуть без кредитів. Чи не тому ціни на продовольство зростають, плюючи на будь-які прогнози офіційного рівня інфляції?

Якщо на початку грудня, у розпал подій на Майдані, про бюджет-2005, здавалося, усі забули, мало того, лунали голоси, що сам бюджетний процес став некерованим, то після прийняття Верховною Радою доленосного пакета законів, зокрема й закону про особливості повторного другого туру виборів президента, саме фінансовий план життя країни на майбутні 12 місяців став у центрі уваги. І не тільки народних депутатів.

Аналітики, переважно помаранчеві, яких тільки недоробок не знаходили в документі, котрий (зазначимо, у третьому варіанті) подав фактично обезголовлений уряд на початку третьої декади грудня на суд народних депутатів. Тут тобі і фінансування соціальних виплат (насамперед пенсій) за рахунок майбутнього державного боргу. І порушення Бюджетного кодексу. І ручне керування кабмінівськими чиновниками акцизами та митом. І, цитую, «цинічне видавання безнадійно неліквідних недоїмок попередніх років за ліквідні, із внесенням їх до дохідної частини бюджету». Стоп! Зупинімося на останньому.

Якщо відкинути заумну термінологію вкупі з демагогією, то з’ясується, що «безнадійні» борги операторів українського ринку бюджету і державі є не що інше, як прибутки, що осіли в офшорах. Адже ні для кого не таємниця, що основними власниками українських підприємств після приватизації є офшорні компанії. Наприклад, майже 90 відсотків акцій Миколаївського глиноземного заводу —флагмана вітчизняної алюмінієвої промисловості з мільярдними річними оборотами — належать п’яти кіпріотським компаніям. За якими, втім, проглядаються цілком конкретні олігархічні фізіономії. А коли так, то внесення «безнадійно неліквідних недоїмок» до дохідної частини бюджету можна оцінити як готовність уряду (за наявних політичних реалій уже фактично колишнього) змусити наші олігархічні угруповання повернути державі те, що йому належить. І що в цьому поганого?

Та хай там як, але 23 грудня бюджет-2005 прийняли. Не наводитиму його параметри. Про них наша газета докладно розповіла читачам минулого тижня. Не оцінюватиму і те, що вже в лютому на сесії ВР планують мало не докорінно переглянути бюджет майбутнього року. Головне, що наші співгромадяни не стали заручниками політичних баталій. Тож у січні-лютому мають одержати сповна: бюджетники зарплату, а захищувані соціально державою — належні їм грошові виплати, зокрема і пенсії. Тож дай Боже, щоб і надалі народ не ставав заручником політичних амбіцій наших керманичів.