Як поліпшити екологічну ситуацію

Людство в останню чверть двадцятого століття вступило в епоху всесвітньої еколого-економічної кризи. Вона ще в 70-ті роки заявила про себе як енергетична криза. Лише через якийсь час стало зрозуміло, що вона має системний економіко-еколого-політичний характер і її прояви — це порушення рівноваги між суспільством і природою.

Економічно розвинені країни енергетичну кризу перебороли прискореним впровадженням досягнень науково-технічного прогресу, нових ресурсозбережних технологій, реконструкцією виробництв. Це разом зі значними інвестиціями у природоохоронні заходи допомогло певною мірою стабілізувати екологічну ситуацію. Ці країни у такий спосіб створили постіндустріальне інформаційне суспільство.

Решта країн світу, а це переважна більшість, перебувають ще на ресурсомарнотратній індустріально-технократичній стадії розвитку з перехідною економікою, яка грунтується на екстенсивній експлуатації, добуванні і розпродажу природних багатств. На ці країни і змістився центр екологічної напруженості. Загалом всесвітня екологічна криза і надалі розвивається і поглиблюється. Загостренню екологічної ситуації у світі сприяє і те, що високорозвинені держави проявляють інтерес до природних ресурсів економічно слабких країн, намагаються продати (обміняти за природні ресурси) «брудні» технології, використати їх території для розташування шкідливих виробництв, зберігання токсичних відходів тощо. Не треба тішити себе тим, що високорозвинені країни так не ставляться і до України. Специфіка й особлива складність економічної та екологічної ситуації в Україні полягає в тому, що наша країна зазнає впливу і світової, і пострадянської кризи.

Аналіз тенденцій зміни забруднення навколишнього середовища, окремих екосистем свідчить про екологічну кризу, яка дійшла до рівня, коли починається їх деструкція і розпад. Початок його можна бачити на прикладі зникнення окремих гідробіонтів, отруєння грунту та погіршення стану здоров’я у наших громадян і зменшення чисельності населення у країні.

На гостру кризову екологічну ситуацію в Україні вказує таке. Забруднення повітря, грунтів, поверхневих і підземних вод, особливо в зонах впливу промислово-міських, гірничих та аграрних районів (останні займають три чверті території України, а половина її під ріллею), свідчить про надмірне техногенне навантаження на навколишнє середовище.

Триває погіршення стану найбільш захищених водних об’єктів — підземних водоносних горизонтів, які є останнім екологічно безпечним резервом водозабезпечення населення і галузей економіки.

До господарського обороту в Україні залучено, як відомо, майже всі землі, які так чи інакше можна використати в сільськогосподарському виробництві. Щорічно залучається 1,5 млрд. т природних ресурсів, переважно для гірничовидобувної промисловості, майже дві третини поверхневого стоку, що формується на території країни, третина підземних вод. За рівнем зарегульованості річкового стоку, використання водних ресурсів для потреб населення, промисловості та сільського господарства Україна посідає перші місця серед європейських країн. Надмірно, екологічно не збалансовано використовуються й інші природні ресурси, зокрема лісові, тощо.

В Україні, площа якої у загальній світовій земельній території займає менш як піввідсотка, видобувається, переробляється та залучається до виробництва майже п’ять відсотків світового обсягу мінерально-сировинних ресурсів. За оцінками деяких зарубіжних вчених, щорічні економічні втрати нашої держави від неефективного, нераціонального природокористування та тотального забруднення навколишнього середовища становлять від 15 до 20 % її національного доходу і є чи не найбільшими у світі.

Основними причинами створення кризової екологічної ситуації в Україні є природоресурсно- і енергоємна структура її економіки, яка зумовила не лише велике забруднення і деградацію навколишнього середовища, а й вичерпання багатьох видів її природних ресурсів. Усе це призвело до надзвичайної токсикації навколишнього середовища практично на всій території країни і негативного впливу на стан здоров’я людей.

З усього переліку причин, що сформували екологічну кризу в Україні, можна виділити такі:

— надмірне розорювання земель за спрощеної технології ведення землеробства і застосування ненадійних систем захисту грунтів не могли не призвести до втрати родючості грунтів, їх деградації, а «хімізація» та внесення без належних обгрунтувань великих доз мінеральних добрив спричинили багато екологічних проблем;

— переконцентрація екологічно шкідливих виробництв;

— бездумне і нещадне використання мінеральних ресурсів, нафтових родовищ Прикарпаття, дашавського і шебелинського газу, вугільних родовищ Донецького і Львівсько-Волинського басейнів, залізорудних родовищ Криворізького, Кременчуцького та Керченського басейнів, марганцевих, уранових родовищ тощо;

— забруднення поверхневих і підземних вод промисловими, сільськогосподарськими, побутовими стічними водами та забрудненим поверхневим стоком, зумовило різке скорочення і так незначних в Україні запасів чистої води, а в багатьох випадках — і повного виведення з водокористування природних водойм і водотоків;

— не завжди економічно обгрунтоване і екологічно доцільне зарегулювання стоку на водних екосистемах України призвело до порушення природно-екологічної рівноваги, загострило проблеми шкідливої дії вод на навколоводні екосистеми;

— великомасштабне осушення земель і спрямлення русел річок, без врахування науково обгрунтованих меж такого втручання, загалом негативно позначилося на природних ландшафтах Полісся та інших регіонів;

— тривале переважання темпів лісозаготівельних робіт над лісовідновленням зумовило загальне омолодження лісів і трансформацію природних лісових екосистем, особливо в головних лісових регіонах України (Карпати, Полісся).

Перелік окремих причин можна продовжувати довго, особливо коли згадати техногенні катастрофи і аварії, негаразди з могильниками, де заховано радіоактивні та дуже шкідливі речовини, прориви дамб та багато іншого.

Загалом переважна більшість території України перебуває в екологічній кризі, де розпадаються чи вже розпались, спростились екологічні системи. Найбільші екологічні лиха мають місце в Донбасі, Придніпров’ї та на Причорноморському узбережжі.

Коротко можна зробити такий висновок стосовно причин екологічної кризи в Україні — це господарювання за надмірної експлуатації природних ресурсів і багатств без урахування екологічних законів, чинників, вимог, критеріїв та обмежень.

Так тривати не може — без змін в екологічній політиці, без того, щоб дотримувався принцип пріоритету екології над економікою, пріоритету екологічних критеріїв, показників, вимог над економічними критеріями, показниками.

Часто лунають голоси про те, що дотримання екологічних вимог невигідне — мовляв, втрачаємо можливість збагатіти. Це примара. Бо копійчана (а хоч і була б мільйонна) вигода обернеться згодом незчисленними втратами. Невже мало прикладів, які тут наведено й які ще можна навести?

Брак часу і коштів, бажання отримати негайну віддачу, достроково виконати плани будівництва Чорнобильської АЕС не дали змоги грунтовно розробити проекти і реакторів, і вибору місця розташування станції, а в результаті — катастрофа під самою столицею України і втрачене здоров’я мільйонів людей. Також невдалий вибір місця будівництва Кримської АЕС призвів до його припинення, втрати коштів. А візьміть свіжіші факти. Скрізь, на всіх просторах України є запаси отрутохімікатів (пестицидів), які не придатні для застосування як засоби захисту рослин, є і радіоактивні та отруйні рештки після знищення стратегічних ракет на початку 90-х років. Через якийсь час ці незнищені отрутохімікати та отруйні рештки про себе нагадають.

Чим можна пояснити збільшення захворювань на туберкульоз, різних серцево-судинних хвороб, різке збільшення онкозахворювань? Чим можна пояснити щорічне зменшення на 300—400 тис. осіб постійного населення України? Є ще питання, багато питань, на які важко, але необхідно шукати відповіді.

За умов різкого зниження народжуваності особливого значення набуває здоров’я новонароджених, яке значною мірою залежить від здоров’я батьків дитини, ускладнень під час виношування її і пологів. Несприятлива, кризова екологічна ситуація спричинила поширення хронічних захворювань, які сягають максимуму для репродуктивного періоду, створюючи замкнутий цикл: хвора мати (батько) — хворий плід — хвора дитина —хворий підліток — хворі батьки. Період циклу — 20—25 років. Із кожним циклом життя покоління патологічні стани новонароджених поглиблюються. Це означає, що коли не буде вжито заходів до оздоровлення навколишнього середовища, покращення економічного стану, можлива тотальна депопуляція. Що це не пуста балаканина, свідчать дані про погіршення стану здоров’я новонароджених дітей. В 1995 р. майже 212 дітей на кожну тисячу народжених мали вроджені вади, а вже у 1998 р. їх частка зросла до 260. Зросла частка недоношених дітей.

У процесі тривалої еволюції під впливом різних чинників навколишнього середовища в організмі людини (як і всього живого) розвивались зафіксовані в її генетичному коді механізми, які підтримували його гомеостаз. Але за сучасних умов тотального забруднення навколишнього середовища організмові доводиться стикатися з такими речовинами та явищами, яких не було у його багатовіковому минулому. Особливо треба підкреслити можливість поломки генетичного апарату під дією малих доз радіоактивного випромінювання на тлі хімічного забруднення. Це може бути причиною дедалі частого народження дітей зі вродженими вадами.

Демографічна ситуація в Україні на початок ХХІ ст., як у дзеркалі, відбиває ситуацію екологічну.

Ще є можливість відвернути повну деградацію навколишнього природного середовища, але вже немає часу на виховання у населення екоморалі, почуття відповідальності перед майбутніми поколіннями, гуманності і справедливості до природи, часткою якої є ми самі. Треба діяти. Треба, щоб у збереженні природи був зацікавлений насамперед виробник. Зацікавленість його має грунтуватися на зримих цінностях, насамперед на вигоді. Ми будуємо ринкову економіку, демократичну державу, а ринок за своєю суттю аморальний. Його девіз — максимум прибутку. А ось держава має бути справедливою і високоморальною. Маємо на увазі владу, яка повинна через нормативні акти, закони цю справедливість і мораль втілювати в життя.

Забруднення навколишнього середовища сягнуло межі, за якою частково змінилася поведінка людини, виник парниковий ефект, різко збільшився генетичний тягар людства — дедалі більше народжується дітей з генетичними порушеннями. Біосфера насичена електромагнітним забрудненням, різко впала родючість грунтів. У результаті цих, а може, й інших причин, збільшилась смертність і змінились її причини. Якщо 100 років тому головними були інфекційні та паразитарні захворювання, то тепер — переважно серцево-судинні хвороби та онкоутворення (рак).

Кінцевими цілями, які мають бути досягнуті у процесі поліпшення екологічної ситуації в Україні, є:

— задоволення якісною водою питних і господарських потреб всього населення і економіки країни;

— відтворення порушених екологічних систем (без цього неможливо повернути родючість грунтам, а повітрю і воді — чистоту);

— досягнення балансу між потребами економічного розвитку і спроможностями відтворення екологічно повноцінних водних ресурсів у результаті цілеспрямованого регулювання господарської діяльності;

— захист населення і виробничо-господарського комплексу від шкідливої дії вод — підтоплення, водної ерозії, паводків тощо.

Досягнення цих цілей потребуватиме кілька етапів, протягом яких необхідно буде вирішити низку проблем. Вони в нас добре виписані.

Верховна Рада й уряд не раз ставили питання екології на обговорення. Навіть приймали рішення, але поточні спішні справи брали гору, і розв’язання термінових екологічних проблем знову відкладали до кращих часів. Наведені вище дані про рівень забруднення повітря, води, грунтів, про рівень захворюваності населення країни, особливо її надії — дітей — свідчать, що саме екологічні причини є основними на тлі соціально-економічних негараздів і труднощів. За значного скорочення виробництва (не менш як удвічі) екологічна ситуація в Україні погіршується, а ресурсо-, зокрема водоємність, продукції зростає. Як показують дослідження, тільки з 1990 до 1999 року водоємність ВВП зросла в 1,48 разу, питомі скиди (на одиницю ВВП) — у 3,67 разу, а частка об’єму забруднених вод у загальному об’ємі стічних вод, скинутих у водні об’єкти, — в 2,35 разу.

До того ж ці показники з року в рік зростають. Це є ще одним доказом того, що не все робиться для поліпшення екологічної ситуації, не впроваджуються сучасні ресурсоекономні технології, останні напрацювання вітчизняних і зарубіжних вчених і фахівців. Потрібно довести до свідомості громадян України, що в разі невжиття негайних заходів можуть розпочатися необоротні екологічні процеси з важкопрогнозованими наслідками для навколишнього середовища і людини.

Наявні в Україні технології промислового і сільськогосподарського виробництва в переважній своїй більшості забруднюють навколишнє середовище —повітря, грунти, поверхневі та підземні води, тобто створюють несприятливі умови для життя.

Екстенсивна економіка призвела до кризового забруднення навколишнього середовища.

Незадовільний стан водних ресурсів, грунтів та повітря призвів до погіршення здоров’я людей, до демографічних змін в Україні.

Потрібні багатомірні зусилля для поліпшення екологічної ситуації в Україні — очищення річок і їх вод, відродження родючості грунтів та чистоти повітря. Рівень життя і стан здоров’я людей в новому тисячолітті залежатиме від того, як сьогодні негайно буде вжито заходів для поліпшення екологічної ситуації. Треба зупинити збільшення забрудненості навколишнього середовища. Це можна зробити, зменшивши кількість відходів шляхом дотримання технологічної дисципліни, економного ставлення до використання води, енергії, інших ресурсів.

Подальше покращення екологічної ситуації можливе лише через екологізацію промислового і сільськогосподарського виробництва та екологізацію мислення всього населення. Тільки так можна буде подолати екологічну кризу.

Для цього треба вжити цілу низку заходів, серед яких основні:

— дотримання екологічних пріоритетів у загальнодержавних, галузевих програмах та планах дій державного, регіонального та місцевого значення;

— впровадження принципу платності за природні ресурси, особливо водні;

— впровадження жорсткого принципу платності за скиди забруднень, а також за будь-які відходи;

— підняття на рівень загальнодержавного значення забезпечення екологічної чистоти питної води і продуктів харчування;

— розв’язання на законодавчому рівні проблеми всеосяжної екологічної освіти і пропаганди, екологічної інформації.

Екологічне благополуччя навколишнього середовища, збалансованість потреб економічного розвитку і можливостей відтворення екологічно повноцінних природних, зокрема водних, ресурсів — основа сталого розвитку держави.