Як відомо, Верховна Рада прийняла законопроект про внесення змін до Конституції, що стосуються проблем організації місцевого самоврядування. Про проблеми самоорганізації населення, а також відносини між органами самоврядування та державної виконавчої влади тривала розмова журналістів нашої газети з головою Сквирської районної ради Василем ТитарЧуком та міським головою райцентру Євгеном Сусловим.
Василь Титарчук: Я почав би з законодавчих актів. Візьмімо Конституцію України. Якщо влада обрана, то вона несе відповідальність перед тими, хто її обрав. І не лише на сесії, а й у повсякденній роботі.
Стаття 140 Конституції: «Органами місцевого самоврядування, що представляють територіальні інтереси громад, сіл, міст є районні і обласні ради», і на цьому крапка. Постає запитання: що ж це за ради, які представляють ці інтереси?
Але цю статтю відразу перекреслює стаття 44 Закону «Про місцеве самоврядування», яка жорстко вимагає, щоб ми передали майже всі повноваження районним державним адміністраціям. І що залишається — нічого. Всі важелі забрано. Ми несемо відповідальність за все нарівні з райдержадміністрацію, але не маємо нічого.
Тому вважаю: влада повинна бути одна — народна. І вивільниться велика сума коштів, яку можна залучити передусім на потреби населення. Доки триватиме отака плутанина, нормального життя не буде. Немає чіткого розмежування повноважень між державними адміністраціями та районними радами.
Євген Суслов: Додам, що особливо гостро відчувають недосконалість законодавства про місцеве самоврядування ті, хто безпосередньо працює з людьми, втілює у життя накази місцевої громади.
— Якби була така можливість, що ви зробили б?
Василь Титарчук: Візьмімо структуру нашого району — 27 сільських рад, одна міська і районна рада. Вони об’єднують 49 населених пунктів. Є великі територіальні громади і зовсім маленькі. У районній раді — 84 депутати. По три від кожної з 27 рад. Але в одному населеному пункті трохи більш як 300 виборців, в іншому — 118 тис. виборців. В обох випадках їхні інтереси представляє однакова кількість депутатів. Це — ненормально. Вважаю, такої кількості депутатів рада не повинна мати. Це — маленький парламент. Кожен депутат хоче мати все. Кількість депутатів треба скоротити щонайменше у два рази. Залежно від кількості населення. 40—45 осіб — достатньо, щоб рада ефективно працювала.
— Вибори відтепер відбуватимуться на партійному рівні.
В. Т.: У цьому разі нам буде дуже складно. Які у нашому районі партії? Суто ситуативні. Тобто вони є, але заявляють про себе, коли триває виборчий процес. Як тільки закінчилася велика політика, тебе ніхто не знає взагалі.
Є. С.: Чесно кажучи, я поки що не можу уявити формування депутатського корпусу міста за партійними списками.
— І все-таки, хто вирішує, кому, куди і скільки коштів виділити?
В. Т.: Тут парадокс. Хто вносить пропозицію на сесію, під час формування бюджету? Знову ж таки, адміністрація. Його розглядає комісія з питань бюджету і фінансів. Узгоджуємо. Тут у нас все-таки є якісь важелі. Але не більше, бо це все йде в інші руки. Найбільше горе районної ради, що в неї немає виконавчих структур.
— На вашу думку, з чого має починатися самоврядування?
Є. С.: З вулиці. З вуличних комітетів. Місцеве самоврядування відповідає за все. А якщо конкретно, то ми не можемо нічого. Бо будь-яке наше рішення треба погоджувати з адміністрацією. Для чого тоді ми взагалі?
— Скільки років керуєте?
Є. С.: Два з половиною.
— І що за ці два з половиною роки змінилося?
Є. С.: Насамперед ставлення до міської ради. Я не хочу казати, що міські голови, які були до мене, погано працювали, бо у них не було можливості. Розробили серйозний бюджет. Торік наші пропозиції проігнорували, а цього року вже питали: скільки вам потрібно грошей? Однак на триразове харчування дітей в дошкільних закладах, як і минулого року, виділили 57 копійок на дитину на день.
— Який річний бюджет міста?
Є. С.: Міська казна цього року розрахована на два мільйони гривень. Але із 100 відсотків податків, які збирають у місті, залишається 15. З них торік у нас забрали ще вісім, тобто залишилося сім відсотків.
— Ви поводитеся впевнено, спокійно. Можливо, через те, що відчуваєте підтримку не лише людей Сквири, а й батька, який є доволі впливовим підприємцем?
Є. С.: Коли я балотувався, казав, що йду сюди не заробляти гроші, а зробити щось корисне. Коли я прийшов у міську раду, виклав співробітникам своє бачення, свої задуми і звернувся до них: «Хто хоче зі мною працювати, залишайтеся. А хто відчуває, що не зможе «тягти», давайте відразу розстанемося». Декого, звичайно, довелося змінити. До того ж я прийшов працювати зі своєю командою.
— Не в кожного може бути такий потужний, надійний тил. Очевидно, питання роботи міського голови має забезпечуватися якось інакше. Як, якби у вас була така можливість, ви спланували б цю роботу? Що ви визначали б за потрібне цьому району, зважаючи на загальнодержавні та районні інтереси?
Є. С.: Перше — вдосконалення законодавчої бази. Треба чітко визначити, за що ми відповідаємо. Друге, потрібне чітке розмежування повноважень рад й адміністрацій. Бо нині я, як міський голова, не можу навіть дати дозвіл на тимчасову торгівлю без погодження з адміністрацією.
— Якби ви були не міським головою, а пересічним громадянином, на ваш погляд, що було б краще: виборна міська влада чи адміністрація. Тобто яка ланка у цьому разі зайва?
Є. С.: Зрозуміло, що краще — виборна система. Якщо мене обирають міським головою, то я знаю, що через певний термін мене переоберуть.
А керівниками адміністрацій зазвичай призначають немісцевих. Постає запитання: чи є в такої людини бажання робити добрі справи для тутешнього населення? Його нічого тут не тримає. Я звернув увагу: дуже багато розумних людей у місцевому самоврядуванні. Випадкові люди сюди потрапляють рідко.
— Яким чином налагоджувалися стосунки з представниками силових структур, судової гілки влади?
Є. С.: За два з половиною роки я пережив трьох начальників міліції. Зараз склалася така ситуація, що міліція фактично працює на адміністрацію. Це питання не раз порушувалося на наших сесіях. Начальники міліції призначаються з того чи того кола адміністрації.
За два останні роки відбулося зростання рівня злочинності. Новий начальник міліції, який працює близько року, жодного разу не прийшов до міського голови. Запрошуємо його на засідання, а він каже, мовляв, вам потрібно — йдіть до мене. Це відповідь начальника міліції? Недружні стосунки складалися  і з попереднім начальником. Було й таке: я подаю заяву про скоєння злочину, а він відповідає — в мене робочий день до шостої години. Найголовніше, після звільнення цієї людини з посади начальника він отримав підвищення.
Єдиний вихід: створювати муніципальну міліцію, яка чітко відповідатиме за ситуацію. Вони кажуть, що у них немає коштів, хоча на найвищому рівні запевняють: забезпечення нормальне. У Сквирі 18,5 тис. населення і всього чотири дільничних.
— А судова влада?
Є. С.: Судова влада, принаймні у нас, приймаючи рішення, не дивиться: чи це місцева рада, чи це державна адміністрація. Дай Боже, щоб так воно і зберігалося.
— Є американська модель, коли на рівні місцевого самоврядування одночасно обирається міський голова, начальник міліції та суддя. Як ви вважаєте, такий варіант буде прийнятний для України?
Є. С.: Нещодавно я приїхав з Америки, де вивчав принципи організації місцевого самоврядування, — дуже сподобалось. Є навіть таке: обирається міський голова і наймає менеджера, який керує містом. На мою думку, краще було б, якби посади, які забезпечують життєдіяльність у місті чи населеному пункті, були виборними. Якщо ти справді фахівець, тобі нема чого боятися. А в нас... Скажімо, ми в районі цілий рік прожили без керівника податкової, без прокурора і начальника міліції. Або таке. У нашому місті було два нотаріуси. Один — державний, другий — приватний. Для того щоб потрапити до нього на прийом, потрібно було вистояти у черзі півтора дні. Люди навіть непритомніли. В результаті наших безкінечних звернень до Міністерства юстиції нарешті це питання почало вирішуватися. З’явився ще один приватний нотаріус. А чому ми не повинні такі питання вирішувати самі?
— А проблема землі. Ви розпоряджаєтеся землею?
Є. С.: Райдержадміністрація. Земельний відділ, як і відділ містобудування, у нас забрали, вони підпорядковані адміністрації. Якщо міська рада вирішує надати комусь земельну ділянку, то це рішення нічого не значить.
В. Т.: Не має впливу на розподіл землі навіть районна рада. Тобто знову можемо констатувати перекоси у законодавстві.
— Які стосунки між містом і районом? Як визначено законом і як вони працюють? Чи повинні рішення керівництва району бути обов’язковими для вас?
В. Т.: Потрібно законодавчо чітко встановити рівень повноважень і відповідальності. Кожен повинен знати, що у його сферу діяльності не може втручатися чиновник навіть із Києва.
Разом з тим рішення загальнорайонного значення (у нашому випадку) мають бути обов’язковими для всіх місцевих структур.
Є. С.: У нас є територіальна громада. Яка й буде визначатися, чи є рішення райради для нас обов’язковими.
— Ви місто районного підпорядкування. Ваша громада — частка районної громади. Якщо приймає рішення районна рада, то рішення вищої інстанції має бути обов’язковим для нижчої частини?
Є. С.: Районна рада таких рішень щодо забезпечення життєдіяльності нашого міста фактично не приймає, хіба що за винятком бюджету.
— Ви говорите про те, що міська рада буде самостійно вирішувати, чи будуть рішення районної ради для вас обов’язковими. Це та сама ситуація, яка нині у вас відбувається з районною адміністрацією. На цьому рівні, очевидно, має бути визначена якась одна структура, яка мала б право вирішувати все коло питань. Бо інакше буде міська рада окремо, а районна — окремо. У цій ситуації який, на ваш погляд, варіант прийнятніший? Чи повинен бути баланс не лише інтересів, а й обов’язків?
Є. С.: Мені подобається польський варіант. У них також є райони й міста і чітко розмежовано повноваження. За що відповідає район, за що — місто, якщо воно входить до цього району. Район спрямовує свою діяльність на соціальну сферу.
Тобто треба міняти дещо у самій суті стосунків району й міста, яке входить до району. Зрозуміло, що наше рішення може відмінити або суд, або прокуратура. Районна рада не повинна втручатися у наші місцеві справи. Все це має бути чітко прописано.
В. Т.: Рівень самоврядування починається з двору. Звідси й повинна розпочинатися самоорганізація населення. Згодом визначити коло тих проблем чи повноважень, які має вирішувати представницький орган району. А тоді район і область узгоджують свої інтереси між територіальними громадами. Гадаю, що за такої умови не буде протистояння інтересів різних громад.
Є. С.: Я дотримуюся такої само точки зору. Має бути виборне місцеве самоврядування (мер, шериф, суддя, прокурор). Зробити лише одну частину виборною, а решту залишити так, як є,— користі не буде. Будуть лише постійні конфлікти. І переможе той, у кого більше зв’язків. У колі відповідальності району є частка повноважень, які делегує й місто. А тому прийняте рішення обов’язкове і для міста.