Конституційні зміни — в ім’я дійового місцевого самоврядування

8 грудня український парламент пішов на історичний компроміс, ухваливши 402 голосами «великий пакет», що включає закон про внесення змін до Конституції (4180), закон про особливості застосування закону про вибори Президента України під час переголосування 26 грудня, та закон про внесення змін до Конституції (3207-1) у першому читанні.

Основну суспільну увагу було привернуто саме до двох перших актів. Але в стратегічній перспективі політичну реформу в Україні буде успішно завершено лише тоді, коли, згідно із законом 3207-1, отримає необхідні гарантії місцеве самоврядування.

Я переконаний: основним завданням нового Президента України має стати формування по-справжньому ефективної і відповідальної системи влади, спроможної діяти в інтересах народу. Надійним фундаментом такої влади здатне бути лише дійове місцеве самоврядування. Адже саме ця найближча до людей ланка публічної влади не лише відповідає за рівень повсякденного життя кожного, а й здатна розбудити державотворчу ініціативу мільйонів, радикально і швидко змінити на краще обличчя всієї країни.

Місцеве самоврядування в Україні, отримавши потужний імпульс на початку 1990-х, надалі розвивалося в надто несприятливих умовах. Сьогодні про скільки-небудь прийнятні стандарти самоврядування можна говорити фактично лишень на рівні середніх та великих міст. На всіх інших рівнях самоврядування задушене або безгрошів’ям, або диктатом місцевих держадміністрацій, або і тим, і тим разом.

Це відбулося не випадково. Адже нинішній владний режим, який не спирається на підтримку власного народу, чудово розуміє, що його подальше панування несумісне із справжньою самостійністю громад, яка є найвищим виявом демократії.

І все-таки величезний потенціал, закладений у саму ідею самоврядування, не зник безслідно. Він щодня виявляє себе в роботі численних муніципальних владних команд, які навіть у сьогоднішніх несприятливих умовах реально поліпшують добробут своїх громад у всіх регіонах держави. Він виявив себе і в тривожні дні після 21 листопада, коли сотні місцевих рад виступили на захист народного волевиявлення, показавши тим приклад Верховній Раді України.

Комітет Верховної Ради з питань державного будівництва і місцевого самоврядування виходить із того, що на шляху формування системи по-справжньому ефективної народної влади нас очікує велика законотворча робота. І така робота не  дасть бажаних результатів, якщо від самого початку не буде системною.

Щоб досягнути необхідної системності, комітет ініціював розробку Концепції формування ефективного місцевого самоврядування. Цю концепцію було розроблено спільно народними депутатами України та кваліфікованими експертами й обговорено на кількох представницьких форумах з участю практиків місцевого самоврядування — міських, селищних та сільських голів, депутатів місцевих рад.

Головні положення концепції (важливо, що вони лягли в основу відповідного розділу програми Віктора Ющенка як кандидата в Президенти України) полягають у такому: політичним пріоритетом нової влади стане розвиток держави через становлення ефективного місцевого самоврядування.

На рівні закону за місцевими радами буде закріплено достатні джерела фінансових надходжень, проведено поділ майна й землі на державну й комунальну власність. Село, селище й місто під час формування місцевого бюджету залежатимуть лише від закону, нормативів і власної економічної заповзятливості, а не від волі чиновників державного, обласного й районного рівня. Районні й обласні ради отримають право формувати власні виконавчі органи. Обласні державні адміністрації збережуть лише окремі контрольні функції.

Влада всіх рівнів буде зобов’язана вести постійний публічний діалог з виборцями, звітувати перед ними, всіляко підвищуючи обізнаність громадян стосовно їхніх прав та обов’язків, конкретного стану вирішення питань різного рівня й значення. Буде забезпечено перехід від сьогоднішнього диктату центральної влади до майбутнього партнерства всіх гілок і рівнів державної влади й органів місцевого самоврядування.

1 жовтня цього року Комітет Верховної Ради з питань державного будівництва і місцевого самоврядування організував представницькі слухання, на яких було представлено проекти перших п’яти базових законів, розроблених на основі Концепції формування ефективного місцевого самоврядування. Серед них найголовніший — проект конституційних змін 3207-1, ухвалений нині Верховною Радою в першому читанні.

Зупинюся на основних положеннях цього закону.

Базова ланка самоврядування — сільська, селищна та міська громада — визнається адміністративною територіальною одиницею не лише із населенням (як це було досі), а й, що дуже важливо, з територією та визначеними межами (нові редакції статей 133, 140). Це відкриває шлях до реалізації принципу повсюдності місцевого самоврядування, за якого кожний клаптик української землі матиме свого господаря — одну з територіальних громад (а отже, і значно посилиться контроль за справедливим і ефективним використанням землі).

На жаль, сьогодні більшість наших сільських громад фінансово неспроможні, адже, як свідчать оцінки науковців, лише громада із населенням не менше 4000 мешканців може формувати самостійний бюджет і ефективно обслуговувати базові потреби своїх виборців. Тому нова редакція статті 142 створює передумови для виникнення агломерацій, які спиратимуться на право громад об’єднувати на договірних засадах бюджетні кошти, об’єкти власності, створювати установи та підприємства для реалізації спільних програм.

Законопроект 3207-1 передбачає, що обласні держадміністрації не здійснюють (як тепер), а лише представляють виконавчу владу — в межах та порядку, визначених законом. А обласні й районні ради натомість отримають можливість створювати власні виконавчі органи. Отже, під час реалізації реформи місцеві держадміністрації у перспективі практично перестають виконувати обов’язки виконавчих органів самоврядування. Їх функції перебирають на себе виконкоми рад. Водночас передбачено, що закон чітко розмежує повноваження між державною владою та місцевим самоврядуванням.

Хочу також наголосити: оскільки до компетенції Верховної Ради України віднесено утворення і ліквідацію аміністративно-територіальних одиниць, а області та райони визнані саме аміністративно-територіальними одиницями, це відкриває шлях до реформи аміністративно-територіального устрою держави. Проте мушу відразу й застерегти: така реформа повинна бути надзвичайно продуманою і в жодному разі не «зрівняльною». Під час зміни конфігурацій регіонів можна спиратися лише на потреби забезпечення якості життя людей, а не на уніфіковані цифри кількості населення (як пропонував це нинішній відставлений парламентом склад уряду).

Та від райдужних перспектив майбутнього мушу ще раз перейти до суворих реалій сьогодення. Терор, який вища державна влада розгорнула напередодні виборів проти місцевого самоврядування, зумовлений ще й тим, що саме місцеві ради, сільських, селищних та міських голів хотіли зробити знаряддям адміністративного ресурсу. Саме на них було покладено обов’язок чинити протизаконний тиск на виборців і будь-що забезпечувати необхідний владі результат виборів на відповідній території.

Але збереження нинішньої влади означатиме смерть для місцевого самоврядування. За ним буде залишено одну-єдину функцію: беззастережно виконувати будь-яку вказівку державних чиновників.

Тому я закликаю міських, селищних та сільських голів, депутатів місцевих рад, які в абсолютній більшості є чесними й високопрофесійними людьми, справжніми патріотами своєї громади та всієї України, спільними зусиллями домогтися проведення чесного і вільного переголосування 26 грудня. Бо тільки через таке голосування народ зуміє реалізувати свою конституційну функцію єдиного джерела влади в державі й змінить своє життя на краще.

Переконаний, народ, який піднявся на «помаранчеву революцію», переможе. І протягом наступних років дійове місцеве самоврядування до невпізнанності змінить обличчя наших занедбаних сіл, селищ, міст, зробить їх квітучими, заможними, зручними для проживання.

Протягом наступних років громадяни забудуть стару приказку «моя хата скраю» та сьогоднішнє зневірене «від мене нічого не залежить». Вони звикнуть до того, що їхнє повсякденне життя прямо залежатиме від їхнього особистого волевиявлення, їхньої громадянської позиції.