Бокс. Не приховуватиму, щоразу, коли публікують укази про державні нагороди видатних українських спортсменів, відчуваю певне розчарування. Адже шукаю прізвище Гуров, але не знаходжу його.
Просто диву даєшся, як можна залишити поза увагою цього, без перебільшення, видатного майстра. Тридцятирічний спортсмен за свою тривалу кар’єру здобув величезну кількість яскравих і значущих перемог, завойовував найпрестижніші титули. Не кажу вже про численні звання чемпіона країни та СНД серед професіоналів. Є у цьому переліку п’ять поясів інтерконтинентального чемпіона за версіями WBA (три), ІBF та WEA.
А найбільше досягнення Олександра — п’ять виграшів звання чемпіона Європи (!) у першій важкій категорії.
Спочатку на цьому шляху він здолав (на його «полі») знаменитого француза Норберта Екассі, який на той час не зазнав гіркоти поразок, був першим номером за всіма версіями, а тренував його легендарний американець Джо Фрезер.
Потім були інші перемоги. Зокрема, в Ерфурті (Німеччина) над олімпійським чемпіоном (1992 року), блискучим німецьким майстром Торстеном Меєм. А через кілька років українець не залишив шансів його братові Рудигерові в аналогічному поєдинку...
І піднімають щоразу в залах багатьох країн синьо-жовтий прапор, і лунає «Ще не вмерла Україна...» на честь звитяг славного маріупольця. То чи не герой він свого народу? А ще він — справжній патріот. Не спокушаються Олександр та його вірний друг і незмінний наставник, заслужений тренер України Сергій Бахмутов на заманливі пропозиції. Бо вони вважають, що ліпше мешкати на рідній землі і здобувати для неї дзвінкі перемоги.
Присутній під час нашої недавньої зустрічі з Гуровим віце-президент Національної ліги професіонального боксу України Олександр Щипцов (людина поважна й авторитетна — начальник Держфлотінспекції України, доктор географічних наук, професор, контр-адмірал) пообіцяв, що найближчим часом буде зроблено представлення до уряду на Гурова і його тренера Сергія Івановича Бахмутова із клопотанням належно відзначити їх заслуги перед державою.
Це, так би мовити, ліричний відступ. А розмовляли ми з Сашком — дуже скромним, симпатичним і приязним чоловіком — про його п’ятий титул чемпіона Європи, який він здобув нещодавно в курортному містечку Чиаварі (Італія), добряче відлупцювавши місцевого кумира Віченцо Росітто.
— Скажу кілька слів про мого суперника. Він — офіційний челенджер за європейський титул, у рейтингу WBC посідає дуже престижне п’яте місце. Полюбляє щільний бій. І завдяки цьому має неабиякий успіх. Не знаю, де опинився б я, якби програв італійцеві. А от він після невдачі у двобої зі мною залишився претендентом на європейський титул.
— Отже, попереду нове побачення з цим боксером?
— Воно можливе, і я не проти цієї зустрічі. Щоправда, під час вільного захисту титулу, яким володію, можу разом із менеджером і тренером обирати собі суперника.
До розмови долучається перший віце-президент і головний тренер НЛПБУ Михайло Зав’ялов.
— Ми мріємо, щоб саме в Києві, у Палаці спорту, вперше провести бій за звання чемпіона Європи з участю Олександра Гурова. З Росітто, з кимось іншим. Це, в принципі, байдуже для Сашка.
Але продовжуємо розмову з Гуровим.
— Італійці чудово приготувалися до боксерського свята. Порожніх місць у місцевому Палаці спорту не було. Телеканал RAІ вів трансляцію на всю країну. Скажу, що організатори продумали також насичену програму, щоб вивести мене з рівноваги перед боєм. Та я витримав усі негаразди і став ще злішим.
— І що відбулося на рингу?
— У першому раунді за планом я проводив розвідку. Але вже наприкінці його намітилася моя велика перевага. Удари лягали в «десятку». По перерві я пішов у рішучий наступ. Після сильного удару в суперника сталося розсічення. Ще одна серія, і Росітто опинився долі. Арбітр зупинив зустріч, а лікар не дозволив її продовжувати. Щоправда, у США так не судять. І не з такими розсіченнями дозволяють продовжувати зустріч...
— Про можливий бій за черговий європейський титул ми вже чули. Та це, як кажуть, вже не раз пройдений етап. Які інші мрії?
— У мене була спроба побитися за титул чемпіона світу за версією WBA у Лас-Вегасі проти француза Жана Марка Мормека. Однак не судилося досягти мети. Сім раундів мав незаперечну перевагу. У наступному сталася трагедія — я зазнав ушкодження, і перемогу присудили суперникові. Та мрії здобути світовий титул не полишив. Гадаю, мені це цілком до снаги...