Із досьє «ГУ»
Володимир ГОШОВСЬКИЙ, народний депутат України по 173-му виборчому округу (Харків). Народився 1973 року на Львівщині, має три вищі освіти — лікаря (Харківський державний медичний університет, 1996), юриста (Національна юридична академія України ім. Ярослава Мудрого, 2000), економіста (Тернопільська академія народного господарства, 2002). Працював лікарем, юрконсультантом, віце-президентом «Укрнадрапромінвесту» (1997—1998), заступником генерального директора ДК Торговий дім «Газ України» (1998—2001), виконавчим директором державного підприємства «Регіон» (2001—2002). У парламенті — уповноважений представник депутатської групи «Союз».
— Як ви оцінюєте компроміс, досягнутий під час вирішення кризи, спричиненої президентськими виборами?
— Внаслідок протистояння основних претендентів на «булаву» Україна опинилась на межі, за якою політична криза могла перерости в громадянську війну. Дякувати Богові, в нас вистачило витримки і мудрості, щоб спинитись над прірвою і знайти той компроміс, який відкрив нову перспективу для молодої української демократії. Дуже важливо, що останнє слово в цьому протистоянні сказав Верховний Суд. Це довело, що судова влада може і повинна бути незалежною й самодостатньою.
— Яку роль у пошуку виходу з кризової ситуації відіграла Верховна Рада?
— Головну. Консолідувавшись, парламент України став платформою, на якій було знайдено прийнятний для всіх компроміс. Саме Верховна Рада, як і в 1991-му, і в 1996 роках, прийняла доленосні рішення, що дали можливість вивести Україну на якісно новий етап розвитку.
Сторони протистояння стримали свої амбіції, знайшли в собі сили піти на взаємні поступки. Прийняття змін до Конституції України, які дадуть змогу забезпечити ефективний розподіл державної влади, відразу знизило рівень напруженості, зменшило гостроту протистояння, повернуло виборчий процес в цивілізоване русло. Після суттєвого зменшення президентських повноважень посада глави держави втратила ту цінність, за яку претенденти готові бути заплатити будь-яку ціну. Але потрібно продовжувати діалог, шукати нові точки дотику і виходити на такі рішення, які будуть прийнятними для всіх. Ці переговори треба вести максимально публічно, з залученням широких кіл громадськості. Кулуарні домовленості між оточенням Ющенка і Януковича не можуть дати тієї відповіді, яку чекає Україна. Адже політична криза — це не історія про те, як посварились Віктор Андрійович з Віктором Федоровичем. Це системне протистояння двох потужних коаліцій, що побудовані за досить складним принципом і представляють могутні інтереси. Розбіжності між ними є і в політичній, і в соціально-економічній, і в гуманітарній площині.
— Як уникнути протистояння після президентських виборів?
— Український народ має проявити мудрість і не допустити розбрату в суспільстві. Протистояння прибічників Віктора Ющенка і Віктора Януковича не повинно виходити за рамки цивілізованої політичної боротьби. Після виборів не повинні залишитись переможці і переможені. Адже цей поділ доведеться потім долати надзвичайно довго і болісно. Та ще й не факт, що зможемо його подолати. У президентській кампанії треба врешті-решт поставити крапку. Якщо прибічники Ющенка і Януковича не зможуть без заперечень і застережень прийняти результати голосування 26 грудня або намагатимуться вплинути на вибір громадян, Україна знов опиниться на межі розколу. Але цього разу вирішити суперечку миром буде практично неможливо.
— Які питання постануть на порядку денному після президентських виборів?
— Насамперед необхідно завершити адміністративну та судову реформу. Це дасть можливість забезпечити реальну дієвість владних повноважень, перерозподілених внаслідок прийняття змін до Конституції України. Наступними кроками мають стати завершення реформування пенсійної системи, охорони здоров’я, армії, вищої освіти, створення повноцінного ринку землі. Кожен із цих кроків наближатиме нас до світових стандартів якості життя. Однак окреслений шлях стане можливим лише в тому разі, якщо зуміємо гідно завершити президентську кампанію, зберегти єдність суспільства і визначитися нарешті з власними національними інтересами.
— Як ставитеся до останніх міжфракційних змін у парламенті?
— Із фракцій колишньої більшості масово виходять депутати, свого часу загнані туди за допомогою тиску. Сьогодні ці люди усвідомили себе вільними. Особливо хочу відзначити роль, яку відіграв у демократизації Верховної Ради її Голова Володимир Литвин. Переконаний: зовсім скоро у Верховній Раді буде створено нову більшість, яка працюватиме не «з-під палки», а керуючись національними інтересами.
— Ви особисто збираєтеся змінювати свою фракційну належність?
— Я завжди був переконаний, що народний депутат повинен керуватись лише власною совістю й інтересами своїх виборців. Весь термін своїх повноважень я працював в одній депутатській групі, хоча пропозиції були, і досить привабливі в особистому плані. Але всі ці спокуси не давали жодного позитиву для мешканців Харкова, яких я маю честь представляти у Верховній Раді. Тому я їх навіть не обговорював.
— А в чому вбачаєте власну місію в парламенті?
— На превеликий жаль, не здобув підтримки колег мій законопроект про повернення до мажоритарної системи виборів Верховної Ради. Разом із тим дуже гордий тим, що мені вдалося провести через Верховну Раду внесення змін до Закону «Про державну соціальну допомогу інвалідам з дитинства та дітям-інвалідам». Це дало можливість реально покращити матеріальне становище людей, які чи не найбільше потребують підтримки і турботи. Крім того, чекають на прийняття розроблені мною законопроекти про надання фінансової підтримки громадським організаціям та іншим об’єднанням ветеранів війни, поліпшення державної соціальної допомоги малозабезпеченим сім’ям тощо.
